Що, якби ви могли викреслити свої помилки з чиєїсь пам’яті? Те різко сказане слово, тe повна сорому невдача, та болюче викрита брехня — забуті в одну мить. Я бажав мати можливість забрати назад завдану шкоду. Можливо, вам також знайомі ці муки.
Можливо, ми не можемо стерти свої помилки з пам’яті іншої людини, але в дитинстві в мене було уявлення, що я маю силу стерти свої гріхи з Божого розуму однією простою фразою: «Вибач мене». Якби я попросив у нього вибачення, він би забув, що я зробив щось погане. Здається, подібне уявлення може бути висновком з вірша подібного Ісаї 43:25: «Це Я, тільки Я відпускаю тобі гріхи заради Себе Самого. Я не пам’ятатиму твоїх гріхів.». Або Послання до Євреїв 8:12: «Бо Я прощу їм їхні помилки і їхні гріхи не буду пам’ятати».
Коли я подорослішав і дізнався про Боже всезнання, у мене виникли сумніви щодо обґрунтованості мого уявлення. Ми читаємо в 1 Івана 3:20, що Бог знає все, навіть глибини нашого грішного серця. У Посланні до Євреїв 4:13 сказано, що ми всі явні й відкриті перед Богом. Як міг Бог, який знає все, не знати про мій минулий гріх? Навіть якщо Бог забув, я точно ні. Чи можу я володіти знанням, яким не володіє Він?
Можливо, основне питання полягає в тому: «Яким є Бог?» Чи відповідає забудькуватість його характеру? Його Слово відкриває нам, що Він незмінний. Отже, Він не отримує і не втрачає знання, і його розуміння завжди досконале. Бог також справедливий, тож Він має карати гріх.
Якщо це все правда, то як Бог міг знати про наш гріх в одну мить і забути про нього в наступну? Як справедливий Бог міг закрити очі на зло? Хоча може здатися, що вірші про те, що Бог не пам’ятає наш гріх, суперечать Його всезнанню та справедливості, усе Його Слово істинне, і Він ніколи не суперечить сам собі. Так що ж тоді тут відбувається?
Бог пам’ятає
Біблія часто говорить про те, що Бог щось пам’ятає або не пам’ятає, але не так само, як ми говоримо про пам’ять, коли нагадуємо собі, що треба не забути отримати пошту або записатись на прийом до лікаря. Коли Бог памʼятає, Він відповідає. Слово «закар» на івриті означає не те, що Бог забув, а потім раптово згадав, а те, що Він щось згадав. Пам’ятати в цьому сенсі означає діяти відповідно до чогось.
Коли Бог пам’ятає про людей, плани та обіцянки, він діє відповідно до Своєї вірності. Він памʼятав про Ноя, коли діяв відповідно до Своєї обітниці захистити його сім’ю (Бут. 8:1). Він памʼятав про Рахіль з її безпліддям і дав їй дитину відповідно до Свого завіту зробити родину Авраама великим народом (Бут. 30:22). Божі люди часто звертаються до Нього, щоб Він памʼятав про них відповідно до Його непохитної любові.
Подібним чином те, що Бог перестає пам’ятати наш гріх, не є добровільною амнезією. Але, у Своєму милосерді, Він не діє проти нас відповідно до нашого гріха. Коли Господь прощає, Він не згадує наші гріхи, щоб покарати чи докорити нам. Він не хитає головою від розчарування, шепочи: «Ганьба вам».
Натомість Бог віддаляє від нас наш гріх настільки, наскільки схід віддалений від заходу (Пс. 103:12). «Їхні гріхи не буду пам’ятати» не означає, що наші гріхи вислизають від його пам’яті, але те, що він не тримає на нас образу за нього(Євр. 8:12). Він ставиться до нас так, ніби ми ніколи не грішили.
І Справедливий, і Милосердний
Те, що Бог перестає пам’ятати гріх, не означає, що він вислизає з його пам’яті, але означає, що Він не тримає на нас образу за нього. Він ставиться до нас так, ніби ми ніколи не грішили.
І тому Боже всезнання залишається недоторканим. Знає, але не памʼятає. Він бачить, але не дорікає. Він сповнений любові та співчуття до своїх норовливих дітей.
Але що з його святістю? Невже Господь відмовляється від справедливості заради милосердя? Чи він не помічає зло і залишає його непокараним? Ні, зовсім ні. Послухайте, як Бог описує себе у книзі Вихід 34:6–7:
Господь пройшов перед ним і проголосив: «Ягве, жалісливий і милосердний Бог, довготерплячий, відданий і вірний. Він береже вірність тисячам та прощає провину, злочин і гріх. Але Він не залишає без кари винних. Він карає дітей і онуків до третього й четвертого покоління за гріхи їхніх батьків».
Він прощає, але не знімає вини. Він не ставиться до нас відповідно до наших гріхів, але гріхи повинні бути покарані. Як таке може бути? Ми знаходимо відповідь у хресті Ісуса Христа.
Ісус Христос є Сином Божим, який став людиною. Він жив життям, повністю вільним від гріха, але взяв на себе Божий гнів, на який ми заслужили. Він помер за гріхи і воскрес у перемозі над смертю. Коли ми довіряємо Йому, щоб він врятував нас від суду, Він стає нашим представником. Він згадує нас уже не за нашим гріхом, але за досконалістю Христа. Його праведність стає нашою власною.
Бог згадує нас уже не за нашим гріхом, але за досконалістю Христа.
Бог, безумовно, карає всі гріхи, але якщо ми у Христі, цей гнів падає на нього. Хрест вражаюче демонструє в гармонії аспекти божественного характеру, які інакше могли б здатися непримиренними. Яка невблаганна справедливість і щедре милосердя! Який дивовижний його гнів і яка неймовірна його любов!
Більша надія
Ми не служимо Богові, пам’ять якого стирається звуками людської сповіді. Натомість ми служимо Богові, Який бачить гріх, що ховається в темних куточках наших сердець, ясний, як полудень,— і все ж вирішує запропонувати нам милість у Христі. Ми служимо Спасителю, Який знає нас повністю і все ще глибоко любить нас навіть до смерті.
Ми маємо набагато більшу надію, ніж Бог, який забуває. Наша надія — Бог, який прощає.