За останні півтора десятиліття в американських євангельських колах не було більш модного слова, ніж “євангелієцентричність”. Швидкий пошук за назвами книг відкриває купу праць на цю тему, зокрема про євангелієцентричні шлюби, консультування, роботу, учнівство, студентство, молодіжне та дитяче служіння, усиновлення, виховання дітей, похорони, герменевтику, спільноту, відновлення, євангелізацію, громадянство, і більше.
Звідки взявся цей вислів? Google Ngram припускає, що цей вислів набирав популярності у середині 2000-х років і досяг свого нинішнього рівня використання приблизно 10 років тому.
Звичайно, “Євангелія” – дуже старе слово в англійській мові. Слово “Євангелія” стало менш поширеним (як відсоток слів, що використовуються в публікаціях) на початку 1900-х років, але з 2000 року його використання різко зросло, безсумнівно, частково через часте використання виразу “євангелієцентричність” та споріднених термінів, таких як “керований Євангелією”.
“Центричний” — більш сучасне слово, яке рідко вживалося приблизно до 1900 року. Усе це означає, що “євангелієцентричний” або його похідні майже ніколи не з’являлися до 1900-х років, і навіть слово “центричний” не зустрічається в перекладах Біблії KJV, ESV або NIV (перераховуються різні переклади Біблії англійською: Біблія короля Якова, англійська стандарта версія та новий міжнародний переклад – прим. пер.).
Немає нічого поганого в неологізмах як таких, але “євангелієцентричність” — це майже новий термін в історії англомовного християнства. І коли в 1960-х цей вираз почав використовуватися як прикметник, він, швидше за все, стосувався прогресивних, а не євангельських церков.
Перші згадки
Одне з перших застосувань чогось подібного до “євангелієцентричності” з’явилося наприкінці 19-го століття, у проповіді священика євангельської конгрегації Дж. Д. Джонса з Борнмута, Англія, в 1899 році. Джонс розмірковував про місіонерський рух і виклик, який кидають інші світові релігії. Викладаючи вчення апостолів як авторитетне керівництво церкви, він проголосив, що учні мандрували Середземномор’ям, проповідуючи розп’ятого Христа: “Вони пішли проповідувати Євангелію, і їхня Євангелія була хрестоцентричною”.
“Євангелієцентричність” — це майже новий термін в історії англомовного християнства.
Тут “євангелієцентричність” — це іменник і дієслово, але вираз передбачає сучасне євангельське вживання. На початку становлення соціальної Євангелії Джонс застерігав від того, щоб заклики до євангелізації відокремлювалися від смерті Христа на хресті, яка давала грішникам єдину можливість спастися.
Лютерани та ліберали
Термін “євангелієцентричність” почав з’являтися як прикметник у 1960-х роках. Схоже, найчастіше він з’являвся в лютеранських колах, включаючи праці німецького лютеранського теолога-модерніста Пауля Альтхауса. У своїй впливовій праці (в англійському перекладі) Theology of Martin Luther (Богослов’я Мартіна Лютера – прим. пер.) (1966 р.) Альтхаус витратив кілька сторінок, пояснюючи, чому Лютер дотримувався “євангелієцентричної інтерпретації” Біблії, або такої, що базується на “Євангелії виправдання тільки вірою”.
Лютер дотримувався “євангелієцентричної інтерпретації” Біблії, або такої, що базується на “Євангелії виправдання тільки вірою.
Поки що все добре, але Альтхаус додав, що тлумачення, орієнтоване на Євангелію, часто витісняє значення Святого Письма і робить “протиріччя” та “неточності” в біблійних текстах неактуальними. Тут поняття “євангелієцентричність” було близьким до протилежності “біблієцентричності”.
Для тлумача Євангелії “євангелієцентричність” фактично дорівнює “біблієцентричності”. Безпомилкове Слово Боже досконало передає добру новину про Ісуса Месію. Проте у своїй книзі The Making of American Liberal Theology (Створення американської ліберальної теології – прим. пер.) 2001 року прогресивний богослов та історик Гарі Доррієн неодноразово використовував “євангелієцентричність” для опису філософії піонерів соціальної Євангелії, таких як Уолтер Раушенбуш, північний баптистський священик і автор таких праць, як A Theology for the Social Gospel (Теологія для соціальної Євангелії – прим. пер.) (1917 р.).
На початку 21-го століття євангельське використання терміну “євангелієцентричність” не було невідомим, але й не було нормою. Ярлик, швидше за все, використовувався в основних або прогресивних обговореннях тлумачення Біблії або поглядів на соціальне служіння. Багато інших груп епізодично використовували слово “євангелієцентричність”, включаючи католиків і мормонів. Феноменально популярний мормонський письменник і гуру лідерства Стівен Кові, автор книги “Сім звичок надзвичайно ефективних людей” (1989 р.), одного разу говорив про “ євангелієцентричне сімейне життя» як основний фокус всіх служінь святих останніх днів.
Реформатори і консерватори
Як “євангелієцентричність” перетворилася на традицію євангельської та реформатської риторики? Часто важко довести інтелектуальний причинно-наслідковий зв’язок, оскільки більшість людей прямо не говорять нам: “Я почав вірити [в певну ідею], тому що прочитав [певний текст]”. Але здається ймовірним, що двома головними каталізаторами євангельської тенденції до “євангелієцентричності” було заснування TGC (Євангельська Коаліція – прим. пер.) у 2005 році та публікація у 2006 році “Євангелієцентричної Герменевтики” Грема Голдсуорсі.
Голдсуорсі — австралійський англіканський теолог, який раніше викладав у Теологічному коледжі Мура в Сіднеї. Дещо з того, що Голдсуорсі стверджував у своїй книзі, звучало схоже на думки Альтхауса, у тому сенсі, що євангелієцентрична герменевтика “має базуватися на особі Ісуса Христа”. Але для Голдсуорсі таке тлумачення не стоїть вище тексту Біблії, а узгоджується з фокусом Святого Письма. “Викупне одкровення, Слово Боже, зосереджено на Ісусі Христі”, – підсумовує він.
Євангелієцентрична герменевтика має базуватися на особі Ісуса Христа.
Джастін Тейлор зробив замітку про книгу Голдсуорсі на ресурсі TGC у 2006 році. У 2007 році Сінклер Фергюсон опублікував книгу In Christ Alone: Living the Gospel-Centered Life (В самому Христі: євангелієцентричне життя – прим. пер.), а до 2010 року євангелієцентрична дамба, здавалося, прорвалась. До 2011 року Мет Чендлер і Тревін Вакс помічали, як часто використовується слово “євангелієцентричність”, а у праці Counterfeit Gospels (Підроблених Євангеліях – прим. пер.) (2011) Вокс назвав це “словом-паразитом”.
TGC також підливали масла у вогонь. Один із “Установчих Документів” TGC – “Theological Vision for Ministry” (Богословське бачення для служіння – прим. пер.) – неодноразово використовує слово “євангелієцентричність”. У 2011 році TGC і Crossway (християнське видавництво – прим. пер.) опублікували книгу Д. А. Карсона і Тіма Келлера Gospel-Centered Ministry (Євангелієцентричне служіння – прим. пер.). Мій останній пошук на веб-сайті TGC за запитом “євангелієцентричність” дав 8612 співпадінь.
“Для TGC цей термін був скороченням для трьох речей: наголосу на проповідуванні та євангелізації, наголосу на благодаті реформатської традиції та біблійно-богословського наголосу, який бачив, що весь канон вказує на Ісуса Христа”, – сказав Тім Келлер, який також використовував цей термін у Redeemer Presbyterian Church (Пресвітеріанській ценркві Спасителя), щоб відрізнити її від фундаменталістських церков праворуч і основних церков ліворуч.
Занадто євангелієцентричні?
Однак на 2010 рік можна помітити нотки сумнівів щодо тенденції євангелієцентричності. Дейн Ортлунд висловив занепокоєння в TGC щодо можливості бути “надто євангелієцентричними”. Він дійшов висновку, що мудрий підхід полягав у розрізненні біблійних зерен та модної полови в рамках концепції.
Такі застереження регулярно з’являлися в євангельських і реформатських редакціях протягом останнього десятиліття. У 2019 році Desiring God (християнський сайт служіння Джона Пайпера – прим. пер.) опублікував звернення Джона Пайпера, в якому він припустив, що зосередження уваги на прощенні та виправданні може відвернути від радісного наголосу на християнському послуху.
У 2020 році 9Marks (християнська організація – прим. пер.) зробив випуск з питанням “Що не так і євангелієцентричним проповідуванням сьогодні?” Його надихнув член Ради TGC Девід Хелм, який зазначив ризик того, що, поспішаючи бути євангелієцентричними (як пояснив Джонатан Ліман з організації 9Marks), “молоді проповідники будуть лінуватися, не приділятимуть уваги своїм текстам і переходитимуть то теми Христа занадто швидко. Вони не будуть виконувати ретельну екзегетичну роботу; або проповідувати суть своїх конкретних текстів; або приймати канонічно відповідальний шлях переходу до Євангелії”.
За іронією долі, така екзегетична лінь, по суті, повернула б “євангелієцентричне” проповідування до типу біблійного тлумачення, рекомендованого такими модерністами, як Альтхаус, який вважав, що ми повинні передусім проповідувати Христа, оскільки біблійний текст не завжди був надійним або повчальним. Що б не означало євангельське чи реформатське євангелієцентричне проповідування, воно має завжди повертати нас до ретельного вивчення всієї богонатхненної Біблії.
Програма Ngram припускає, що на 2019 рік частота використання терміну “євангелієцентричність” почало дещо зменшуватися. Але ця концепція, здається, переживе цей спад як застережливе нагадування, особливо тому, що євангельські церкви стикаються зі спокусою надмірно зосередитися на інших питаннях, від політики до моралізаторства до стратегій “управління життям”. Якщо євангелієцентричність означає, що ми постійно повертаємось до послання спасіння лише через Христа, послання, яке походить від абсолютно авторитетного Слова Божого, тоді будьмо євангелієцентричними!