Я знаю дітей пасторів різного віку, у яких все добре. Діти, які люблять Христа і слухаються Його Слова. Діти, які служать церкві та шукають слави Божої.
Я знаю дітей інших пасторів різного віку, у яких не все добре. Діти, які не можуть потурбуватися про те, щоб дослідити своє серце або прокинутися до церкви недільного ранку. Діти, які обурюються Божими заповідями щодо сексуальності або Його закликом до нас страждати. Діти, які хочуть бути улюбленими світом і не хочуть мати нічого спільного з любов’ю Христа.
Просто бути дитиною церковного лідера не є гарантією духовного здоров’я, і батьки дуже добре це знають. Отже, куди ми можемо звернутися по допомогу?
Дітей приводили до Ісуса
Знайома історія з Євангелії від Матвія 19 вселяє надію і підбадьорює сім’ї служителів, які виховують дітей:
Тоді привели Йому діток, щоб поклав на них руки, і за них помолився, учні ж їм докоряли. Ісус же сказав: Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, бо Царство Небесне належить таким. І Він руки на них поклав, та й пішов звідтіля. (Мт. 19:13-15)
Батьки, які привели своїх дітей до Ісуса, не мали ілюзій щодо благополуччя своїх дітей. Вони усвідомлювали, що в їхніх дітей є потреби, які вони не в змозі задовольнити. Вірою вони знали, що Ісус був єдиним притулком для їхніх дітей. Батьки в цій історії, ймовірно, не були безтурботними та усміхненими, як їх часто малюють у дитячих Бібліях. Як і ми, батьки в цій історії були у розпачі.
Тому вони подолали всі перешкоди, щоб привести своїх дітей до Ісуса і просити Його про допомогу. Вони зібрали дітей і припаси, подорожували запиленими та небезпечними дорогами і відмовилися прийняти відмову учнів. Подібно до чоловіків, які проробили дірку в даху для свого паралізованого друга (див. Марка 2:1-12), і матері, яка добровільно порівняла себе з собакою, щоб просити полегшення для своєї одержимої бісами доньки (див. Матвій 15:21-28), і жінці, яка протискалася крізь натовп людей, щоб потягнути за одяг Ісуса для зцілення від її десятирічної недуги (див. Мт. 9:20-22), ці батьки хотіли милості Ісуса – і їх було не переконати піти.
І, як і багатьом іншим, які щиро шукали зцілення та спасіння, Ісус відповів їм з любов’ю. Він вітав дітей, свідчив про їхню вічну цінність, молився за них і запросив їх належати Його царству.
Нехай діти приходять
Сьогодні ми приводимо наших дітей до того ж Ісуса. Коли ми спонукаємо їх поклонятися, молимося за них, говоримо їм Слово Боже і переконуємо їх довіритись Йому в спасінні, ми представляємо їх єдиному Спасителю грішників і очікуємо, що Він працюватиме в їхніх серцях.
Ми робимо це на власному прикладі. Ми робимо це своєю дисципліною. Ми робимо це під час сімейного поклоніння та під час обідньої молитви. Ми робимо це, приводячи наших дітей під Слово у спільному поклонінні. Ми робимо це з вірою.
Як і батьки у цьому уривку, ми стикаємося з перешкодами на шляху до нашого завдання. Бунтарське ставлення наших дітей, духовна байдужість чи млявість щодо засобів благодаті часто ускладнюють життя. Але уривок у 19-му розділі Євангелії від Матвія запевняє нас, що Ісус любить слухати молитви зневірених батьків і відповідати на них.