Новий Заповіт починається з історії двох вагітностей. У кожній з них присутня ганьба. В одному випадку ганьба знімається, в іншому – накладається. Але в кожному з них ми бачимо чудові демонстрації дивовижної Божої благодаті, що пропонує порятунок усім людям.
По-перше, це Єлизавета, дружина священика Захарії (Луки 1:5-25). Хоча вона була «похилого віку», вона завагітніла завдяки чудесному Божому втручанню. Її син став Іваном Хрестителем.
Зрозуміло, що Єлизавета була в захваті. Народження дитини після багатьох років, можливо, десятиліть, коли вона змирилася з тим, що ніколи не стане матір’ю, змусило б будь-яку жінку радіти. Вона також могла радіти, знаючи, що розчарування її чоловіка від того, що він не стане батьком, перетвориться на тьмяний спогад.
Але частково радість Єлизавети була пов’язана із соромом, що супроводжував бездітність у єврейській культурі її часу.
Ганьба бездітності
Матріарх Рахіль так страждала від того, що не народила дитини, що сказала своєму чоловікові Якову: «Дай мені синів! А коли ні, то я вмираю!» (Бут. 30:1). Богослов Нового Заповіту Джон Байрон пише: «У соціальному плані становище бездітної жінки в єврейській Біблії зараховують до зневажених, бідних, безпомічних, вдів (Йов 24:21) і протиставляють матері, яка благословенна, радісна й багата на дітей».
Чоловік не був позбавлений власного болю і навіть відчував свою релігійну неспроможність. Він не «плодився» і не «розмножувався» (Бут. 1:28, 35:11). «Хоча бездітність сприймалася як важке нещастя як для чоловіків, так і для жінок, – пише єврейський дослідник Джудіт Р. Баскін, – нездатність чоловіка привести на світ потомство порушувала юридичні зобов’язання, оскільки тільки чоловіки були зобов’язані мати дітей».
У цьому контексті Єлизавета заявила, що завдяки народженню дитини Господь зняв «наругу мою між людьми» (Луки 1:25). Вона відчувала, що підвела свого чоловіка, видатну людину, чий обов’язок сприяти процвітанню Ізраїлю через народження потомства не був виконаний. Таким чином, у випадку з Єлизаветою було знято ганьбу. За словами Давида, Бог перетворив її «плач на радість» (Пс. 30:11).
Накладена ганьба
Є ще Марія, мати Ісуса. В її випадку була накладена ганьба. Їй належало стати незаміжньою матір’ю.
Вона була «заручена» з Йосипом (Лк. 1:27) – юридично зобов’язуюча постанова жити з чоловіком і створити з ним сім’ю після відповідної підготовки (яка іноді триває понад рік). Протягом цього часу, однак, юридичне зобов’язання не мало сексуальної консумації. У Єврейській енциклопедії 1906 року сказано: «Термін «заручини» в єврейському праві не слід розуміти в його сучасному розумінні, тобто як угоду чоловіка та жінки вступити в шлюб, якою сторони, однак, не пов’язані певними зобов’язаннями, але яка може бути розірвана без офіційного розлучення. Заручини такого роду не відомі ні Біблії, ні Талмуду».
Йосип не знав, що робити з новиною про те, що його заручена, незаймана жінка вагітна. Будучи «людиною праведною», він розумів, що Тора засуджує перелюб як гріх (Втор. 22:20-24), але, будучи люблячим майже чоловіком, він не хотів, щоб Марія піддалася публічному приниженню, щоб її «осоромили» (Матв. 1:19).
Грецький термін «виставити на ганьбу» або «зганьбити» означає буквально «зробити прикладом». Ідея полягає в тому, що якби Йосип розлучився з Марією, він би виставив її за приклад перелюбниці і, можливо, не тільки позбавив би її шансу вийти заміж, а й прирік би на життя в ізоляції і можливих злиднях. Не знаючи, що робити, Йосип, як людина честі і любові, вирішив «відіслати її» – анулювати їхні шлюбні зобов’язання – «тихо».
Далі, як записано в Матвія:
Коли ж він те подумав, ось з’явивсь йому Ангол Господній у сні, промовляючи: Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній то від Духа Святого. І вона вродить Сина, ти ж даси Йому йменна Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів. А все оце сталось, щоб збулося сказане пророком від Господа, який провіщає: Ось діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть Йому Ймення Еммануїл, що в перекладі є: З нами Бог. Як прокинувся ж Йосип зо сну, то зробив, як звелів йому Ангол Господній, і прийняв він дружину свою. І не знав він її, аж Сина свого первородженого вона породила, а він дав Йому ймення Ісус. (1:20-25)
Йосип «вчинив так, як наказав йому Ангел Господній». Дійсно, праведна людина: подібно до Сина, якому він стане названим батьком, Йосип «знехтував ганьбою» (Євр. 12:2), супутньою повному послуху волі Божій. Не піклуючись про презирство неосвічених, ворожих людей, Йосип зосередився на повному підпорядкуванні Божій волі й плану і заслуговує не тільки на наше захоплення, а й на наслідування.
Нерозуміння принаймні деяких з його релігійних лідерів і соціальних однолітків не мало для Йосипа жодного значення порівняно з тим, щоб бути інструментом здійснення Божого плану спасіння людства. І як Марія могла не любити людину, яка свідомо і без вагань пішла на глибокий суспільний осуд з любові до свого Господа і своєї майбутньої дружини?
Ганьба Єлизавети була знята, ганьба Марії була покладена на неї. Але обидві вони пізнали радість чогось набагато багатшого: благодать люблячого, присутнього й особистого Бога, яку кожна з них прийняла без вагань. Єлизавета і Марія, Захарія та Йосип з нетерпінням чекали любові Отця. І світ уже ніколи не був колишнім.