Легко відкинути Юду як лиходія чи жертву, але мене вражає той факт, що багато в чому він був схожий на мене.
Юда був послідовником Ісуса і проповідником Євангелії, але в ньому була двоєдушність. Зрештою, він відмовився від віри, яку колись сповідував.
Ось чотири речі, які легко не помітити в історії Юди.
1. Зобов’язання, яке він взяв на себе
Юда взяв на себе зобов’язання перед Ісусом, і немає жодних підстав вважати, що він був нещирим у своїй вірі. Як і решта учнів, він залишив усе, щоб слідувати за нашим Господом. Юда брав активну участь у служінні, і йому були дані чудові духовні дари. Лука розповідає нам, що Ісус покликав «дванадцятьох», серед яких був і Юда, і «дав їм силу та владу над усіма демонами, і вздоровляти недуги. І послав їх проповідувати Царство Боже та вздоровляти недужих» (Луки 9:1-2).
Юда Іскаріот був проповідником Євангелії! Йому був даний дар зцілення, і він мав владу над демонами. Активна участь у служінні – це добра і чудова річ, але сама по собі вона не є запорукою духовного життя чи здоров’я.
2. Можливість, яка була йому надана
Юда ходив з Ісусом три роки. Він бачив найвеличніше життя, яке коли-небудь було прожите, зблизька і особисто. Ви не можете мати кращої моделі віри, ніж Ісус, або кращого середовища для формування віри, ніж те, яке мав Юда, ходячи зі Спасителем.
Він був безпосереднім свідком чудес. Коли Ісус годував 5 000, Юда був там. Він взяв хліб і роздав його разом з іншими учнями. Коли Ісус заспокоював бурю, Юда був поруч. І він був там, коли Ісус воскресив Лазаря з мертвих. Ви не можете мати кращого доказу віри, ніж Юда.
Юда теж чув усе вчення Ісуса. Він чув Нагірну проповідь, тому знав, що є вузька дорога, яка веде до життя, і широка дорога, яка веде до загибелі. Він чув застереження, які Ісус говорив фарисеям, тому знав, що є пекло, якого слід уникати, і рай, який можна здобути. Він чув притчу про блудного сина, тому знав, що Бог готовий прийняти і простити тих, хто змарнував себе у багатьох гріхах.
На власні очі Юда бачив найяскравіші докази. На власні вуха він чув найкраще вчення. Своїми ногами він слідував за найкращим прикладом. І все ж цей чоловік зрадив Ісуса.
На власні очі Юда бачив найяскравіші докази. На власні вуха він чув найкраще вчення. Своїми ногами він слідував за найкращим прикладом. І все ж цей чоловік зрадив Ісуса.
Людське серце не піддається розумінню (Єр. 17:9), і є щось незбагненне в людині, яка відмовляється від віри, яку вона колись колись сповідувала. Важко зрозуміти, як молода людина, вихована благочестивими батьками в контексті здорової церкви, змалечку навчена істинам Святого Письма та заглиблена в апологетику, може відректися від Ісуса.
Історія Юди містить важливий урок для батьків, лідерів та друзів, які сумують через те, що хтось із їхніх близьких відійшов від віри. Вони хвилюються:
- Де ми помилилися?
- Що ще ми могли б зробити?
- Чи зазнали ми невдачі у навчанні?
- Чи помилилися ми у своєму прикладі?
- Чи варто було занурити нашого сина чи доньку або друга в інше середовище?
Але Юда вчить нас, що навіть найкращий приклад, найпереконливіший доказ і найкраще вчення – ідеальне середовище для зародження віри – самі по собі не можуть змінити людське серце.
3. Вибір, який він зробив
Сатана невпинно атакував душу Юди, як він атакує кожного, хто вирішив слідувати за Христом. Ми читаємо про напади сатани на Юду:
Сатана ж увійшов у Юду, званого Іскаріот. (Луки 22:3-4)
Диявол уже був укинув у серце синові Симона Юді Іскаріотському, щоб він видав Його. (Івана 13:2)
В нього ввійшов сатана. (Івана 13:27)
Біблійні чіткі твердження про діяльність сатани можуть спонукати декого сказати: «Бідолашний Юда, у нього не було жодного шансу. Сатана увійшов у нього. Що він міг з цим зробити?». Але така оцінка не враховує той факт, що Юда відкрив двері сатані.
Юда крав зі спільної скарбнички, і коли він тримав цей гріх у таємниці, в нього увійшов сатана. Він уклав угоду з первосвящениками, а потім сів за стіл Господа з відомими гріхами, які не хотів визнавати, і сатана увійшов у його життя ще глибше. Невизнаний гріх завжди відкриває двері для влади сатани.
Невизнаний гріх завжди відкриває двері для влади сатани.
Сатана не може закріпитися в житті людей, які ходять у світлі з Ісусом. Він отримує доступ лише тоді, коли ми відчиняємо двері. Як зауважує Клаус Шильдер:
Особлива велич Ісуса полягає в тому, що Він може підкорити людину без того, щоб вона сама до Нього наблизилася. Натомість слабкість сатани підтверджується тим, що він не може наблизитися до душі, якщо вона сама не звернеться до нього.
Іноді ми розуміємо це навпаки, боячись, що сатана якимось чином матиме таємний доступ до Божих дітей, і сумніваючись, що Ісус може щось зробити для людини, якщо вона сама не відчинить двері. Але Біблія вчить зовсім протилежному.
4. Результат, який він прийняв
Юда поринув у темряву, яку сам обрав. Коли ви наблизитесь до Ісуса, станеться одна з двох речей: або ви повністю станете Його, або ще більше віддалитесь від Нього.
Серед тих, хто найбільше ненавидить Христа, дехто колись зізнавався, що довіряє Йому. Його претензії настільки виняткові, а вимоги настільки всепроникні, що, врешті-решт, ви повинні або повністю віддати себе Йому, або зовсім відмовитися від Нього. Середнього шляху немає.
Історія Юди нагадує нам, що нічого доброго не може статися, якщо ми відмовимося від Ісуса Христа.
Лише той, хто ніколи не знав Його, може залишатися байдужим до Нього. Для тих, хто наблизився до Нього, єдиним результатом є повна відданість або, врешті-решт, антагонізм. І щодня кожен з нас рухається в тому чи іншому напрямку.
В епоху, коли багато хто відмовляється від віри, яку колись сповідував, історія Юди застерігає нас берегти наші серця, щоб ми не віддалилися. Історія Юди також дає нам можливість простягнути руку допомоги тим, хто може бути близьким до відходу від віри. Христос закликає нас «до одних, хто вагається, будьте милостиві, спасайте і виривайте з огню, а до інших будьте милосердні зо страхом» (Юд. 22-23). Нарешті, історія Юди нагадує нам, що нічого доброго не може статися, якщо ми відмовимося від Ісуса Христа. Він є найвищою цінністю, і слідування за Ним варте будь-якої ціни.