Чим старшим я стаю, тим більше відчуваю приховані страждання – горе, яке ми ховаємо і мовчки несемо; смуток, яким ділимося лише з найрідкіснішою довіреною особою; або, що ще гірше, біль, який ми несемо на самоті, проливаючи сльози, які бачить лише Бог.
Це може бути невблаганний біль хронічної хвороби, яка виснажує наші сили та рішучість. Або напруга у стосунках, отруєних гіркотою, довгі наслідки егоїстичного вибору, що даються взнаки через роки, або свіжі рани від когось, кому ми довіряли. Можливо, це біль від того, що ви бачите, як молода людина бореться з руйнівними бажаннями, або втома від спроб творити добро у світі, розчарування від того, що правосуддя відкладається, відкидається або забувається.
Наше життя на землі позначене неміччю – чи то хворобами тіла, чи то хворобами душі.
Протягом Страсного тижня ми роздумували про те, як Ісус до кінця полюбив Своїх учнів, взяв хрест і пішов на Голгофу, щоб принести Себе в жертву за наші гріхи. Він – наш Носитель гріха. Він поніс гнів, на який ми заслужили. Він прийняв прокляття, щоб ми могли отримати благословення.
І все ж, Він поніс не тільки наші гріхи. Він також взяв на Себе наші скорботи. Не тільки нашу провину, але й наше горе. Не тільки пляму нашого бунту, але й тягар нашої руїни. Пророк Ісая каже: «Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс» (Іс. 53:4). Євангеліє від Матвія бачить виконання цього рядка не тільки на хресті, але і в земному служінні Ісуса – в Його зціленні хворих, вигнанні бісів, лагідному відновленні зламаних людей (Мт. 8:16-17).
Нести – це піднімати, брати на плечі тягар. Нести – це означає зробити чужий тягар своїм власним. Ісус був Людиною Скорботи, але не через Свої гріхи, а через наші. Його скорбота була похідною. Його біль – надбанним. Він ніс на Собі тягар гріхів і смутку світу, коли тягнув дерев’яну балку вулицями Єрусалиму, висміяний і зневажений тими, кого прийшов спасти.
Бачити в Ісусі нашого Носителя скорбот підтверджує найдивовижнішу правду про величного і всемогутнього Бога: Він знає.
Скорботу, яку ви несете мовчки? Він знає. Біль, що будить вас вночі, і сором, що супроводжує, як тінь? Він знає. Питання, які залишаються без відповіді, молитви, які ніби зникають у порожнечі? Він знає.
«Навпроти людського страждання все ще стоїть знак питання, – писав колись Джон Стотт, – але над ним ми сміливо ставимо інший знак – хрест, який символізує божественне страждання».
Слава Страсної П’ятниці не тільки в тому, що наші гріхи прощаються, але й в тому, що всі наші страждання переносяться; наші сльози стають краплями в океані божественної любові. Це теж частина місії Ісуса. У синагозі в Назареті Він читав слова Ісаї: Він прийшов, щоб «перев’язати зламаних серцем», «потішити всіх, хто в жалобі», і попіл наш обміняти на вінець краси (Іс. 61:1-3).
Тужити по-християнськи означає розділяти серцевий біль Бога, який створив і любить цей світ. Оскільки ми в Христі, ми наші печалі переносяться. Але оскільки ми в Христі, ми також несемо тягар чужого горя. У Христі Він несе наш біль, і в Христі ми поділяємо з Ним тягар інших.
Мартін Лютер переклав друге блаженство як «Блаженні скорботні». Дітріх Бонхеффер сказав про це так:
Спільнота учнів не відмахується від скорботи так, ніби вони не мають до неї жодного відношення. Навпаки, вони несуть її… Скорбота не може втомити їх чи виснажити, не може озлобити їх чи змусити зламатися під навантаженням. Навпаки, вони несуть свою скорботу в силі Того, Хто їх підносить, Хто поніс на хресті всі страждання світу.
Це тихе диво Страсного тижня: Бог, який править всесвітом, опустився, щоб нести ваш біль, а тепер піднімає вас, щоб ви несли біль інших.
Тож, з якими б стражданнями ви не стикалися – публічними чи особистими, гучними чи прихованими – принесіть їх до підніжжя хреста. Покладіть свої печалі на плечі Спасителя. Вірте, що ваш плач стане криком перемоги. Що ваша печаль буде поглинута смертю смерті. Що довга холодна ніч вигнання поступиться місцем свіжому теплому вітерцю Саду. Що порожнечу у вашій душі заповнить світло, яке лине з порожньої могили. Що всі розрізнені ноти скорботи, втрати і розбитого серця будуть злиті в Божу симфонію радості, скорботні мелодії будуть перекладені в гармонії, прекрасніші за ті, які ми можемо собі уявити.
Це наша надія, коли ми чекаємо, коли ми оплакуємо наші гріхи, коли ми тужимо за всіма скорботами, які випливають з гріха світу. Ми спрямовуємо свій погляд на закривавлену, знемагаючу Людину Скорбот на хресті, яка несе на Собі наше горе.
Погляньмо, з Його голови, рук, ніг,
стікає скорбота і любов, змішані воєдино.
Чи зустрічалися коли-небудь такі любов і скорбота,
чи терням такий багатий вінець?