Коли я консультую людей, з їхніх сердець часто з’являється сором – іноді внаслідок власного гріха, а іноді через гріх інших.
Жертва насильства каже: «Це моя вина».
Той, хто щойно скривдив іншого, каже: «Мене ніхто не прийме».
Діти, чиї батьки розлучаються, запитують: «З нами щось не так?»
Людина, яка переживає розрив стосунків, вигукує: «Ніхто не захоче бути зі мною».
Людина, яку спіймали на гріху, каже: «Як я міг накликати це на свою сім’ю?».
Хтось, кому сказали образливі слова, може почати в них вірити: «Я невдаха. Я ніхто. Мене не люблять».
У цьому світі, зруйнованому гріхом, ми вкриті соромом. Проте в основі місії Христа – і ключової частини Його спокутної роботи на хресті – лежить зняття нашого сорому.
Сором на індивідуалістичному Заході
Багато християн у західних культурах пропустили цю важливу істину, хоча вона глибоко вкорінена у Святому Письмі. Термін «провина» та різні похідні від нього зустрічаються в Біблії 155 разів, тоді як «сором» та похідні від нього – 345 разів. Незважаючи на це, ми часто приділяємо більше уваги вині. Ми повинні відновити біблійний акцент на істині, що Христос поніс наш сором.
Але що таке сором? Джексон Ву каже: «Сором – це страх, біль або стан, коли тебе вважають негідним прийняття в соціальних відносинах». Він протиставляє сором і провину:
Провина фокусується на діях чи поведінці людини… Сором є більш загальним і цілісним. Він зосереджується на цінності людини. У той час як провина говорить: «мої дії були поганими», сором натомість говорить: «я поганий».
Важливим аспектом визначення сорому, яке дає Ву, є те, що воно стосується соціального статусу. Сором за своєю суттю є спільним; він стосується вашої репутації в очах інших. У Святому Письмі соромити когось означає публічно принижувати чи ганьбити, тоді як шанувати означає публічно визнавати його цінність. Це пояснює, чому західним культурам часто важко зрозуміти сором – у високоіндивідуалізованому суспільстві важче осягнути ідею спільності.
Сором у біблійному наративі
Біблійний світ не мав індивідуалістичних західних рамок. Він був більше схожий на суспільства, які часто називають культурами честі/сорому. Теми честі та сорому з’являються в усіх біблійних розповідях про гріх і спасіння. Як каже Дон Карсон: «Наголос на соромі в Біблії робиться, перш за все, не по відношенню до однолітків і сім’ї, а [по відношенню] до Бога». Хоча Адам і Єва спочатку були нагими, вони «не соромилися» (Бут. 2:25). Але їхній гріх призвів до сорому. Ми бачимо це, коли вони усвідомлюють свою наготу і намагаються сховатися від Бога.
Західна культура часто намагається зрозуміти сором – важко зрозуміти ідею спільності у високоіндивідуалізованому суспільстві.
Біблійне визначення гріха полягає в тому, що він ганьбить Бога (Рим. 1:18-21). Це призводить до Божого суду і супроводжуючого його стану сорому (Дан. 12:2). Наприклад, Господь відповідає на гріх Ізраїлю словами: «Я зміняю славу їхню на сором» (Ос. 4:7). І все ж, коли Господь приносить спасіння, це змінює соромливі наслідки гріха: «Позбираю розігнане, і зроблю їх хвалою та йменням у цілому Краї їхнього сорому» (Зах. 3:19).
Сором на хресті
Смерть Ісуса пов’язана з соромом. Розп’яття було формою смертної кари, винайденою не лише для того, щоб повільно катувати людину, але й для того, щоб публічно присоромити її. Призначене для покидьків суспільства, таких як повстанці, раби та вигнанці, розп’яття позбавляло жертв одягу, а також їхньої гідності. Злочинців вішали голими, з витягнутими руками вздовж жвавих римських доріг, щоб з них глузували і знущалися, поки вони ледве дихали, а стерв’ятники і паразити обгризали їхні майже бездиханні тіла.
У своїх розповідях автори Євангелій не підкреслювали і не робили сенсації з жахливих деталей смерті Ісуса, але вони підкреслювали ганьбу хреста (плювки, знущання, азартні ігри через одяг) так, як ми на Заході схильні не помічати або применшувати її значення.
Коли євангельські автори розповідають цю історію таким чином, вони показують нам, що на хресті Ісус поніс наш сором. Він був роздягнений догола (показник того, що Він поніс сором Адама з Едемського саду) і був висміяний як самозваний цар. Хрест був не просто покаранням, яке Він прийняв за наш вирок – це було публічне приниження, покликане знецінити особистість Ісуса і заплямувати Його репутацію. Однак, як ясно видно з Євангелій, Той, хто був піднятий на хрест у насмішці, насправді був возведений на престол у честі та славі.
Він поніс сором за вас
Ісус «перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором» (Євр. 12:2), що означає, що Він не насолоджувався соромом, який ніс, але був готовий нести його заради радості, яку він принесе. Понісши наш сором, «за перетерплення смерти Він увінчаний честю й величністю» (2:9). Більше того, Його смерть зробила нас «учасниками Його святости» (в. 10).
Ісус був розіп’ятий, щоб понести твій сором і прийняти тебе в сім’ю, де ти розділиш честь Царя.
У дивовижному обміні Ісус поніс наш сором, щоб ми могли прийняти Його честь. Ось чому хрест є доброю новиною. Ісус не просто помер. Він помер за нас. Він поклав Своє життя за тебе. Він був розіп’ятий, щоб понести твій сором і прийняти тебе в сім’ю, де ти розділиш з Ним честь Царя.
Тому, роздумуючи про хрест, пам’ятай, що коли Ісус помер, помер і твій сором. Він забрав його з собою в могилу, і там він залишився. Через віру ми можемо отримати Його благодать, Його мир, Його любов, Його радість і Його честь замість нашого сорому.