Я борюся з цинізмом. Скільки себе пам’ятаю, я боровся зі страхом, що невдача (моя власна та інших) є ймовірною, якщо не неминучою.
Цинізм спокушає, коли християни навколо мене впадають у тяжкий гріх. Я досі пам’ятаю, як дізнався про Раві Захаріаса. Мій шлунок скрутило. Пам’ятаю, я подумав: «Якщо Раві не зміг встояти проти стріл спокусника, то чи зможу я?».
З Божої ласки, я не вчинив жодного гріха, що дискваліфікує мене. Але я подумав: «Як я можу бути впевнений, що не дискваліфікую себе в майбутньому?» Схильний до блукання, Господи, я відчуваю це своїми кістками.
Прослуховування перших кількох епізодів Зліт і падіння Марсового пагорба не допомогло впоратися з цією спокусою страху і цинізму щодо того, що церковні лідери (і я в тому числі) зберігають чесність протягом тривалого часу. Оскільки сумних історій про невдачі було вдосталь, мій цинічний самоаналіз також зростав. Понад усе я хотів дійти до фінішної прямої християнського життя. Але коли я дивився навколо на незліченні невдачі інших християнських лідерів і думав про схильність до блукання мого власного серця, я піддавався спокусі впасти у відчай. Іноді я все ще піддаюся спокусі відчаю.
Але я відчув велику свободу. Для зневіреного циніка є надія.
Яким чином? Я зрозумів, що для християнина цинізм (і безнадія, яку він породжує) є формою пияцтва.
Справжня тверезість
Тверезий розум є важливим для християнина. Цей термін означає бути вільним від будь-яких ілюзій – бачити речі такими, якими вони є насправді. Новий Заповіт містить численні веління про тверезий розум, в тому числі й цю з 1-го послання Петра: «Тому то, підперезавши стегна свого розуму та бувши тверезі, майте досконалу надію на благодать, що приноситься вам в з’явленні Ісуса Христа» (1:13).
Петро говорить нам, що тверезий розум є передумовою надії. Ми можемо повністю покласти свою надію на Христа, тільки якщо ми вільні від ілюзій і п’яної плутанини, яку вони створюють. Якщо ми загрузли в цинічній безнадії, нам потрібно пройти духовний алкотестер.
Якщо ми загрузли в цинічній безнадії, нам потрібно пройти духовний алкотестер.
Ця реальність потрясла мої почуття. У глибині свого п’яного цинізму я вважав себе тверезим. Але це згубна брехня, яка лежить в основі цинізму.
Фальшива тверезість
Цинізм часто маскується під благочестиву тверезість. Багато хто з нас вважає себе тверезим, хоча насправді п’яний.
Цинік справедливо діагностує поширеність і безглуздість гріха. І в цьому немає нічого поганого. Усвідомлення глибини людської зіпсованості є важливим для віри в Христа. Однак цинік не зупиняється на тверезій оцінці людської зіпсованості, він часто переходить до безбожного погляду на світ.
Але безбожний світ не є справжнім світом – звідси і п’янкість цинізму. Він затьмарює наш розум брехнею про майбутнє без воскресіння і теперішнє без Духа.
Якщо мирський гедоніст п’яніє від солодкого рому незаконної насолоди в теперішньому, то мирський цинік п’яніє від брехливого, гіркого бурбону майбутнього, позбавленого Божої викупної доброти. Якщо мирський гедоніст заперечує реальність вічної небезпеки, то цинік заперечує реальність вічного спасіння і безпеки.
У цьому полягала проблема мого світогляду. Я стверджував, що є реалістом щодо гріха, але заперечував більшу реальність: самого Бога.
За іронією долі, я вірив тому, що Бог говорив про мою зіпсованість, але не вірив у Його трансцендентну здатність спасти і освятити мене. У мене був неправильний вид відчаю.
У своїй книзі «Глибше» Дейн Ортлунд пише:
Немає нічого благородного в тому, щоб залишатися в цій ямі відчаю… Здоровий відчай – це перехрестя, а не шосе, ворота, а не шлях. Ми мусимо туди йти. Але ми не сміємо там залишатися.
Він продовжує: «Подібно до стрибків на батуті, ми повинні спуститися у свіжо відчуту порожнечу, але потім дозволити їй піднести нас до нових висот разом з Ісусом».
У своєму цинізмі ми вважаємо себе благородними. Насправді ж ми п’яніємо у рові невіри. Боячись розчарування, цинік прирікає себе на цю яму страху.
Стань тверезим
Ми не подолаємо страх духовного падіння, не помічаючи реальної небезпеки. Ми не уникаємо сп’яніння цинізму, закриваючи очі на нашого ворога та його плани (1 Пет. 5:8).
Натомість, серед п’янкої небезпеки ми тверезіємо, дивлячись вгору. Ми вбиваємо цинізм, приймаючи як реальність не лише те, що є іманентним і видимим, але й те, що є трансцендентним і невидимим. Павло пише, що християни «не дивляться на видиме, а на невидиме. Бо видиме дочасне, невидиме ж вічне» (2 Кор. 4:18).
Це не означає, що ми, християни, ігноруємо свій відчайдушний стан або йдемо по життю з блаженною наївністю. Зовсім ні! Навпаки, ми визнаємо реальність так само, як це робить псалмоспівець:
Впаде тисяча з боку від тебе, і десять тисяч праворуч від тебе, до тебе ж не дійде. (Пс. 90:7)
Християнська надія – це не оптимістична гра з шансами. Це не відповідь на «У тебе є один шанс з десяти тисяч, щоб вижити під стрілами війни»: «Отже, ти кажеш, що шанс є!». Християнська надія – це віра в те, що, незважаючи на очевидні шанси, Бог збереже тих, хто ховається під Його крилами і вигукує: «Охороно моя та твердине моя, Боже мій, я надіюсь на Нього» (в. 2). Це віра в те, що воскреслі мертві будуть жити вічно.
Серед п’янкої небезпеки ми тверезіємо, дивлячись вгору.
Згадайте свій стан, коли Він вперше спас вас. Христос – не Макс-чудотворець. Він не воскрешає тих, хто «майже мертвий». Холодні трупи – це Його компетенція. Він – суверенний, спасаючий, воскресаючий, трансцендентний Цар. Він – Цар, що зберігає і спасає. Якщо Він воскресив тебе, то неодмінно збереже.
Цинізм помирає, коли ми бачимо Бога справді більшим і кращим. Розбещеність і смерть є великими і поганими. Божі обітниці освячення і воскресіння – більші і кращі.
Ось чому у відчайдушного циніка так багато надії. Бог спасає лише тих, хто відчуває масштабність своїх проблем. Тож замість того, щоб замикатися в своєму цинізмі, принесіть до Нього свій схильний до блукань відчай. Дозвольте йому бути поглинутим Його безмежною добротою і благодаттю.