Це зрозуміле запитання: якщо ми виправдані вірою і нам прощено всі наші гріхи — минулі, теперішні та майбутні — тоді чому необхідно далі просити прощення?
Хіба наші гріхи вже не прощені?
І святий, і грішник
Є принаймні три біблійні істини, про які слід пам’ятати одночасно.
По-перше, Бог проголошує тих, хто покаявся у гріхах і повірив в Христа як Господа і Спасителя, виправданими перед Ним на основі праведності Христа та Його замісної жертви (Римлян 3:21-26; 5:1; 8:1, 30, 33, 34). Будучи Божим проголошенням, а не процесом, за допомогою якого ми отримуємо праведність, виправдання відбувається у житті віруючого раз і назавжди (Римлян 5:12-21; Филип’ян 3:8-9; 2 Коринтян 5:19-21).
Хоча кожен постане перед судом Христовим і почує публічний вирок про те, чи є ми в Ньому, чи ні (2 Коринтян 5:10), для віруючих цей вирок останнього суду переноситься в теперішній час. Ми вже перейшли від смерті до життя (Івана 5:24; Римлян 8:1). Отримане виправдання неможливо втратити.
По-друге, Бог наказує нам визнавати свої гріхи, коли ми грішимо (1 Івана 1:9). Цей наказ стосується не лише нашого початкового виправдання, але, як чітко випливає з контексту 1 Івана, визнання гріхів є постійним процесом для християн:
«Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди! Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити…» (1 Івана 1:8-10).
По-третє, Бог не тільки наказує нам визнавати свої гріхи, а також обіцяє простити нам у майбутньому і, у певному сенсі, обумовлює наше прощення тим, чи ми прощаємо іншим, після того, як ми були виправдані (Матвія 6:14; 18:15-35; 1 Івана 1:9; Якова 5:15).
Роздуми
Але як нам знайти богословський сенс у цих істинах, не применшуючи жодної з них? Ось три роздуми.
По-перше, з Божої точки зору немає жодних проблем у тому, що коли Він проголошує нас виправданими, Він прощає наші майбутні гріхи, так само, як і минулі та теперішні, оскільки наше майбутнє лежить перед Ним, як відкрита книга. Проте, з нашої точки зору, найкраще думати про своє виправдання як про прощення всіх наших минулих і теперішніх гріхів і як законну підставу для прощення майбутніх гріхів.
Коли ми живемо і, на жаль, грішимо, нам потрібно звертатися до Бога з покаянням і вірою та просити Його прощення. Проте робити це на основі того, що Христова жертва приписується нам у нашому виправданні. Це не є новим виправданням, а оновленим розумінням нашого виправдання.
Коли ми грішимо, ми втрачаємо усвідомлення прощення і відчуття миру з Богом. Тому, коли ми визнаємо свої гріхи, завдяки дії Духа, ми знову усвідомлюємо те, що Христос зробив для нас, і Бог оновлює нашу безпеку в Ньому та впевненість у нашому спасінні. Отже, віруючі повинні щодня молитися про прощення — не з розпачем людини, яка вважає себе заблуканим грішником, а з довірою виправданих і усиновлених дітей, які приходять до Небесного Отця, який проголосив їх виправданими в Ісусі Христі.
Коли ми визнаємо свої гріхи, ми не переживаємо нове виправдання, а оновлюємо розуміння свого виправдання.
По-друге, це питання ілюструє важливість часу та історії. У нашому виправданні благодаттю через віру у вседостатню жертву Христа наші минулі, теперішні та майбутні гріхи повністю прощені та сплачені — і все ж історія є важливою. Подібно, попри те, що Бог обрав Собі людей ще до заснування світу (Ефесян 1:4-6), і вони точно будуть виправдані у Христі, план спасіння все рівно має розгортатися в просторі та часі. Христос повинен був прийняти нашу людську природу, прожити Своє життя за нас, померти й воскреснути за нас.
Крім того, для того, щоб жертва Христа була приписана нам, вибрані мають народитися, почути євангелію та мати спасительну віру. Хоча Божий план існує споконвіків, він виконується в часі. Бог припинує нам, тимчасовому творінню, жертву Христа Духом у часі.
По-третє, ми живемо в завіті з нашим триєдиним Богом. Ми приходимо до спасительної віри в Христа і вступаємо з Ним у завітні стосунки. У цих стосунках — до нашого прославлення — ми далі будемо грішити, і Бог, як триєдиний особистісний Бог, незадоволений нашим гріхом. Це вимагає постійного покаяння і прохання про прощення. Коли ми визнаємо свої гріхи, Бог прощає нам лише через Христа.
Без протирічь
Ми завжди повні у Христі, але ми також перебуваємо в справжніх стосунках з Богом. Ми можемо дещо зрозуміти про цю істину, провівши аналогію з людськими стосунками. Як батько, я маю стосунки зі своїми п’ятьма дітьми. Оскільки вони є моїми рідними дітьми, я їх ніколи не виключу зі своєї сім’ї; ці стосунки постійні. Але якщо вони згрішать проти мене, чи я проти них, наші стосунки будуть напруженими і потребуватимуть відновлення. Наші завітні стосунки з Богом працюють дуже подібно.
Ми просимо Бога простити нам не для повторного виправдання, а щоб жити перед Ним з упевненістю, що Христос заплатив за все.
Ось як ми можемо зрозуміти наше повне виправдання в Христі і вчення Писання про те, що нам потрібне постійне прощення. Просячи Бога простити нас, ми нічого не додаємо до досконалої жертви Христа. Натомість ми повторно нагадуємо собі те, що Христос зробив для нас як голова нашого завіту та Відкупитель.
Немає жодного протиріччя між виправданням благодаттю через віру та нашою потребою в постійному прощенні гріха. Ми просимо Бога простити нам не для повторного виправдання, а щоб жити перед Ним з упевненістю, що Христос заплатив за все. Ми є боржниками лише благодаті. Виправдання відбувається раз і назавжди, але визнання гріха та отримання прощення триває, поки ми не прославимося і більше не будемо грішити.