Бо який інший народ такий великий, щоб богів мав так близько до себе, як Господь Бог наш до нас, хоч коли б ми до Нього взивали? (Повт. 4:7)
У житті більшості християн трапляються моменти, коли вони моляться у розпачі. Я пам’ятаю свій. Було відчуття, що все моє майбутнє руйнується на очах. Я поспішно надсилав текстові повідомлення друзям, ділився своїм болем і просив їх молитися за мене. Я поринув у слізне мовчання з відчуттям, що я остаточно втратив можливіть говорити у своєму болі. Мені потрібно було закликати Бога, але я часто задавався питанням, чи він мене почує, чи буде його це хвилювати. В той момент, як би я його закликав? Як би почалася моя молитва? Хто почув би мене?
Ми називаємо Бога різними іменами: Богом, Господем, Отцем, Ісусом, Духом, Спасителем та незліченною кількістю інших. Кожне з них проливає світло на характер Бога. Іноді ми називаємо Бога певним іменем, щоб підкреслити його доброту чи милосердя. Іноді ми звертаємося до конкретної особи в Трійці, наприклад коли молимося до Отця. В інших випадках ми можемо називати його відповідно до титулу: «Господь».
Тієї слізної, відчайдушної ночі я знав, до кого звернутися. Це імʼя зовсім не було новим. Мільйони християн протягом століть називали ним Бога. Це ім’я я почув у коледжі, коли вивчав пуритан, ім’я, яке почало змінювати моє уявлення про те, ким є Бог і як Він мене любить.
Ім’ям, про яке я говорю є «Провидіння».
Хто є Провидінням?
Отець ранньої церкви Іреней писав: «Творець всесвіту… здійснює провидіння над усім і впорядковує справи нашого світу». Провидіння — це спосіб, яким Бог суверенно керує всім творінням. Але це більш конкретно. Понад тисячоліття потому Жан Кальвін писав: «Він підтримує, живить і піклується про все, що створив, навіть до останнього горобця . . . ніщо не відбувається випадково» (1.16.1). Бог піклується. Бог годує. Бог, у своєму суверенітеті, має на думці те, що найкраще для тих, хто належить Йому.
Бог відповідає на молитви лише двома способами: забезпеченням або захистом.
Коли Провидіння піклується про вас, вам не потрібно боятися втрати, болю чи смерті. Ось що лежить в основі вчення Ісуса у віршах Матвія 6:25–34. Не журіться ні про що, каже він (Мт. 6:25). Ісус каже, що ми можемо дивитися на Боже провидіння над творінням, щоб побачити Його любов до нас у мініатюрі. Пташки не сіють, але їх годують (Мф. 6:26). Польові лілеї не трудяться, але вони вбрані більш пишно, ніж Соломон (Мат. 6:28–29). А ми, каже Ісус, значно більші за них. Бог є не просто нашим Творцем; він є нашим люблячим Отцем.
Висновок Ісуса є одкровенням. «То лише погани увесь час дбають про таке, але ж Отець Ваш Небесний знає, чого ви потребуєте.», — каже він. «Натомість, дбайте насамперед про Царство Боже та робіть усе, що Господь від вас вимагає, й тоді усе інше Він неодмінно вам надасть.» (Мф. 6:32–33).
Він знає, що усе воно вам потрібно.
Боже забезпечення не є довільним. Він не відмовляє в благословенні, щоб піддати своїх дітей космічному випробуванню терпимості до болю. Провидіння є нашим Богом, і Він знає наші потреби. Він їх забезпечує для нас.
Тієї гіркої, повної сліз ночі я знав, що Бог, якому я молився, — це Бог, який знає, чого я потребую, і який дбає про мене.
Молитва і Провидіння
Якщо це все правда, ця істина змінює наше молитовне життя від обману, обміну чи вихваляння до сповненого довіри ввірення себе Богові, який забезпечує. Богові, який є Провидінням. Коли все доходить до справ, Бог відповідає на молитви лише двома способами: забезпеченням або захистом. Якщо Він дає нам те, про що ми просимо, то це через Його велику любов. Але вірним є й зворотне (і те, що ми так часто упускаємо): якщо Господь не дає нам того, про що ми просимо, значить, Він захищає нас від цього. Оскільки Бог дає Своїм дітям лише добрі дари, ми можемо бути впевнені, що кожного разу, коли Він приховує від нас щось, це лише тому, що певне благословення не служить Його кінцевій меті: уподібненню нас до образу Христа.
Іноді Бог не квапиться з речами, про які ми просимо, тому що ця річ сама по собі є поганою для нас. Інший раз він не квапиться через гнилі плоди, які ця річ може принести в наше життя, невидимий біль, який вона спричинить, або уроки чи виховання, які вона вкраде. Іноді Боже «ні» стосується лише певного періоду, коли Він дає нам через очікування те, чого ми не можемо отримати через швидке задоволення потреби. Часто ми покликані бути схожими на жінку з Ісусової притчі, яка шукає справедливості від несправедливого судді — чекати на Господа і бути наполегливими у своєму проханні. Але навіть тоді Бог не є несправедливим суддею. У такі моменти він не простягне нам свої руки, доки ми не принизимося; скоріше, у свій провиденційний час Він формує нас і пристосовує до тих пір, поки ми не будемо готові отримати Його відповідь.
У кожному виконаному молитовному проханні та в кожному «ні» той, хто відповідає на наші молитви, є самим Провидінням.
Якою б не була відповідь, ми можемо бути впевнені, що на кожне задоволене прохання і на кожне «ні» той, хто відповідає на наші молитви, — це саме Провидіння. Він показав нам у втіленні, хресті та воскресінні Христа, на що саме Він готовий піти заради нашого блага.
Чарльз Сперджен якось сказав про Бога: «[Християнин] довіряє Йому там, де [він] не може Його відстежити». Коли настає темна ніч для душі, коли сльози течуть, як ріка після зливи, і коли наші молитви, здається, відбиваються від стелі, ми можемо бути впевнені, що наші молитви почуті та на них відповів не лише Бог, який царює, але й Бог, який забезпечує, живить і обіцяє створити все нове.
Нас любить і чує Провидіння.