«Це несправедливо!»
Цей знайомий вигук лунає в багатьох будинках, особливо коли брати і сестри порівнюють свої долі. Неважливо, що животи повні, а іграшок вдосталь – якщо одному з братів чи сестер дістається більший шматок пирога, то це пародія на справедливість.
Ще не навчившись говорити, наші діти вміють заздрити. Вони бачать щось, що є у когось іншого, і вирішують, що їхнє життя було б кращим, якби вони мали цю іграшку, ласощі або місце на маминих колінах. І врешті-решт, ці внутрішні бажання виринають на поверхню у зовнішній поведінці: скаргах, сварках, забираннях і ударах.
На жаль, заздрість – це не те, з чим борються лише діти. Коли ми боремося із заздрістю у власному серці, ми можемо допомогти нашим дітям боротися з нею в їхніх серцях.
Бажання, що зіпсувалися
Ще не навчившись говорити, наші діти вміють заздрити.
У кожного є бажання. Ми прагнемо хороших речей: їжі, одягу, житла, друзів або сонячного дня для церковного пікніка. Багато з наших бажань є добрими. Однак, коли наші бажання стають заздрісними, ми або хочемо чогось доброго неправильним способом, або хочемо чогось конкретно забороненого Божим Словом. Наші бажання добра можуть стати поганими, коли вони поглинають нас так, що нам бракує задоволення і радості від Божої доброти, або ми готові не послухатися Бога, щоб отримати те, чого ми відчайдушно бажаємо.
Єва помилково забажала плід, який Бог заборонив їй брати з дерева життя (Бут. 3:6). Коли Ахан забажав здобич, здобуту в битві під Єрихоном, він не послухався чіткого Божого наказу (Ісуса Навина 6:18-19). В обох випадках їхні жадібні бажання діяли за схожою схемою: побачити, забажати, взяти і сховати. Як розповідав Ахан:
Дійсно, згрішив я Господеві, Богові Ізраїля, і зробив так та так. І побачив я в здобичі одного доброго шін’арського плаща, і дві сотні шеклів срібла, і одного золотого зливка, п’ятдесят шеклів вага його, і забажав я їх, і взяв їх. І ось вони сховані в землі в середині намету мого, а срібло під ним. (7:20-21, виділено мною)
Погані бажання приносять погані плоди
Коли ми говоримо з дітьми про заздрість, корисно пояснити, що наші гріховні бажання не просто залишаються в нашому серці. Зрештою, неправильні бажання приносять погані плоди, і вони спонукають нас забирати у інших у шкідливий спосіб. Апостол Яків застерігає: «Кожен спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною. Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть» (Як. 1:14-15).
Заглядаючи за паркан і бажаючи того, що має хтось інший, ми лише робимо дітей (і дорослих) менш щасливими. Як вчить Приповістей 14:30: «Лагідне серце життя то для тіла, а заздрість гнилизна костей». Розповідаючи нашим дітям про заздрість (і про те, як вона зазвичай проявляється), ми допомагаємо їм помічати її у власному житті. Ми також можемо допомогти їм навчитися боротися з нею.
Вибір вдоволення
Ми не можемо вирішити проблему заздрості, даючи нашим дітям все, що вони хочуть. Придбання ніколи не задовольняють ненаситні бажання заздрісного серця. Невдоволення – це не проблема того, чого нам не вистачає, це проблема невизнання того, що ми маємо. Як батьки, ми навчаємо своїх дітей – і словами, і власним прикладом – сили вибору вдячності за будь-яких обставин.
Придбання ніколи не задовольняють ненаситних бажань заздрісного серця.
Павло нагадує нам: «Завжди радійте! Безперестанку моліться! Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі» (1 Сол. 5:16-18). Павло вирішив дякувати Богові серед слабкостей, образ, труднощів, переслідувань і лих (2 Кор. 12:10).
Коли ми практикуємо вдячність у наших серцях, вона стає практикою наших домівок. Зрештою, вдячні серця розуміють велику істину: життя несправедливе. Але воно несправедливе на нашу користь. У Христі ми отримуємо кожне духовне благословення, тому що Він прийняв на Себе все покарання за наші гріхи. Благодать – це не про справедливість. Вона полягає в багатстві Божого милосердя і доброти, які виливаються на нас, навіть якщо ми їх не заслуговуємо. Завдяки Божому милосердю ми живемо преображеним життям.
Заздрість – це злодій, який краде радість наших дітей. Навчаючи їх благословенням задоволеності, ми можемо почати з сімейної молитви: «Відверни мої очі, щоб марноти не бачили, на дорозі Своїй оживи Ти мене» (Пс. 118:37). Бог може дати нам нові очі, які бачать Його доброту, і нові серця, які заспокоюються в Його забезпеченні.