У Старому Заповіті Давид був глибоко поважним царем Ізраїлю та прожив життя, сповнене багатьма дивовижними подіями. Після смерті царя Саула Давид правив Божим народом протягом сорока років і був описаний як “муж за серцем Господа”.
Історія Давида також показує нам, що він боровся зі своїми грішними слабкостями, які мали згубні наслідки для його сім’ї, нього самого та його народу. Але він також отримав Божу благодать і обітниці, які розповсюджували не лише на його життя, але й на його нащадків, які були пов’язані з Христом у Божому плані викупу (Луки 20:41; Марка 12:35).
Піднесення Давида
Давид з’являється в історичний момент для ізраїльського народу. Перший ізраїльський цар, Саул, зневажав Господа, не підкоряючись Його наказам. Наслідком цього стає те, що Господь відкидає його (1 Сам. 28:17-19; 15:28; 16:1). Бог наказує пророку Самуїлу піти у Віфлеєм до дому Єссея, щоб він обрав одного його синів царем Ізраїлю (1 Сам. 16:1).
І тут з’являється Давид. Самуїл помазує його, і спочатку Бог виводить Давида з тіні, використовуючи його гру на арфі, щоб полегшити духовну тривогу царя Саула (1 Сам. 16:23). Але подія, яка насправді привернула всезагальну увагу до Давида, – це його відповідь на провокацію з-боку страшного филистимського велетня Ґоліята.
Цей ворожий воїн сорок днів кидав виклик ізраїльській армії, вимагаючи чоловіка, який би боровся з ним (1 Сам. 17:16). Він заявив, що той, хто переможе, забере супротивний народ та їхню армію в якості рабів. Виклик Ґоліята викликав великий страх у Саула та всього Ізраїлю (1 Сам. 17:11). Але Давид не боявся. Коли Давид приніс їжу своїм братам, які були у війську, він почув слова Ґоліята і прийняв виклик (1 Сам. 17:23). І Саул уповноважив Давида виступити проти Ґоліята від імені народу.
У потужному прояві Божого провидіння молодий пастир без знання військової справи зіткнувся віч-на-віч з досвідченим, могутнім воїном. Давид вийшов до Ґоліята без обладунків, а лише з п’ятьма гладкими каменями та пращею. Проголосивши Божу владу над своїми ворогами, Давид кинув камінь і вдарив филистимлянина в чоло. Він взяв меч Ґоліята і відтяв велетню голову (1 Сам. 17:1-51). П’ятьма каменями і пращею юнак з Віфлеєму переміг велетня і прославив Бога. Господь використав Давида, щоб дати перемогу ізраїльському народу, і Давид став героєм для нього.
Але цар Саул позаздрив славі та успіху Давида і намагався вбити молодого героя (1 Сам 20:33). Врешті решт, Бог врятував Давида від Саула, і Ізраїль помазав Давида на царство. Давид правив праведно, і Бог дав йому перемогу над ворогами.
Падіння та відновлення
На жаль, Давид сильно згрішив проти Бога, вчинивши перелюб з Вірсавією – дружиною Урії, одного з найвірніших солдатів в його царській армії (2 Сам. 11). Внаслідок цього Вірсавія завагітніла. Безжально плануючи й віддаючи наказ убити Урію, Давид намагався приховати свій гріх.
Гріх Давида розчарував Бога, і протягом довгих років цар стикався з багатьма наслідками гріха у своїй сім’ї, включаючи сексуальне насильство, яке вчинив Амнон над своєю сестрою Тамарою (2 Сам. 13), а також повстання Авесалома та його ранню смерть (2 Сам. 18).
Але Бог виявив Своє милосердя до Давида, який розкаявся, і все ж укрпив його царство. Після сорока років правління Бог наказав Давиду помазати Соломона (його другого сина від Вірсавії) наступником царя. Давид помер, послуживши Богові у свій час (Дії 13:36).
Життя Давида вчить нас, що віруючий за серцем Божим – це не той, хто не грішить, а той, хто щиро бажає догодити Господу і кається, коли йому це не вдається.
Роль Давида
Бог дав Давиду провідну роль в історії викуплення. Він пообіцяв, що його царству не буде кінця (2 Сам 23:5). Більше того, Він постановляє, що з родоводу Давида прийде Месія – Той, Кого називатимуть “Син Давидів” (Мт. 12:23). Єврейський народ чекав того, хто прийде і справдить обітницю вічного царства (Лк. 1:32). І Христос виконав це пророцтво так, як євреї ніколи не очікували.
Цар Давид був героєм віри (Євр. 11:32). Але Христос є Начальником і Виконавцем нашої віри (Євр. 12:2). Христос став людиною, прожив досконале життя, помер за наші гріхи, воскрес і вознісся на небеса. Ми чекаємо Його повернення у славі як Царя царів і з нетерпінням чекаємо, коли ми зможемо бути з Ним у вічності.