Пояснення Євангелії

Давайте подивимося правді в очі: слово «Євангелія» в християнському спілкуванні сьогодні використовується доволі вільно – настільки, що його вагоме значення може бути загублено або, принаймні, приглушено. Щоб зрозуміти благу звістку Євангелії, ми повинні спочатку усвідомити значення цього слова «звістка». Зрештою, саме воно відрізняє християнство від усіх інших релігій.

Християнство, по суті, не є доброю порадою. Це оголошення доброї звістки.

Вам не потрібно вчитися в семінарії, щоб зрозуміти Євангелію. Вам не потрібно бути в служінні, щоб зрозуміти Євангелію. Вам навіть не потрібно бути християнином протягом п’яти хвилин, щоб зрозуміти Євангелію досить добре, щоб донести її до інших.

Усе, що вам потрібно зрозуміти, це те, що 2 000 років тому відбулося вторгнення. Небеса прийшли на землю в особі Ісуса, і Він відкрив нове Царство. Протягом 33 років Він жив життям непохитної, досконалої вірності Богу Отцю. Він жив тим життям, яким ми, як би не старалися, не можемо жити. І тому що Він любить нас, Він помер тією смертю, на яку ми заслужили. Як віруючий в Ісуса, я можу знати, що на хресті з Ним вчинили так, наче Він прожив моє грішне життя, щоб зі мною вчинили так, наче я прожив Його праведне життя.

2 000 років тому відбулося вторгнення. 

І тоді Ісус був похований. Доти, доки не був – бо через три дні Він встав і вийшов зі Своєї гробниці. Тепер кожен, хто навертається від свого бунтарства – чи то явно нечестивого, чи то витончено «релігійного», – і довіряє Ісусові, з’єднується з Ним у цьому і наступному житті. Віруючі одного разу воскреснуть у нових тілах, придатних для нової, воскрешеної землі. Ми увійдемо в радість нашого триєдиного Господа – Отця, Сина і Святого Духа – і вічно правитимемо під Його началом як королі і королеви всесвіту.

В епоху скептицизму це може здатися надуманим, як казка для легковірних дітей. Занадто добре, щоб бути правдою. Але ця новина повністю правдива. Просто вона не заслужена – більше того, вона несправедлива. Як говориться в одній пісні, «Чому я маю отримати від нього нагороду? Я не можу нічого дати натомість».

Але милосердя ніколи не буває справедливим. Тому воно і називається милосердям.

Одна Євангелія, дві точки зору

Я пастор у Річмонді, штат Вірджинія, і є речі про моє місто – розмір, планування, густота населення тощо, – які я можу найкраще дізнатися з висоти польоту літака. Є багато інших речей, які я можу найкраще дізнатися, прогулюючись по Брод-стріт. Обидві точки зору корисні і навіть необхідні для розуміння Річмонда. Вид з рівня вулиці без повітряної перспективи, яка його обрамляє, або вид з повітря без перспективи з рівня вулиці, яка його заповнює, неминуче дасть усічену систему координат. Звісно, ми говоримо лише про географію – історію та культуру Річмонда, наприклад, потрібно вивчати в інші способи, – але нездатність побачити місто з різних боків створює одновимірну, спотворену картину.

Точно так само, як зауважив Метт Чандлер, Євангелію можна з користю спостерігати з двох біблійних точок огляду: «у повітрі» і «на землі». Як у Вірджинії немає двох столиць, так немає і двох Євангелій. Є одна, на яку ми можемо дивитися з двох сторін.

Є одна Євангелія, якій ми можемо дивуватися з двох сторін.

Євангелія «в повітрі» – це всеосяжна історія від Буття до Об’явлення, яку можна звести до кількох сюжетних моментів (наприклад, творіння, гріхопадіння, спокута і нове творіння). Євангелія «на землі», між тим, розкриває, як це епічне оповідання стає благою звісткою для таких грішників, як ми (наприклад, розглядаючи Бога, людство, Христа і нашу відповідь).

На початку цієї статті я запропонував короткий виклад євангельської історії. Але ми можемо наповнити її ще більше. Можливо, один зі способів синтезувати найкраще з цих взаємодоповнюючих перспектив – «у повітрі» і «на землі», «широкий об’єктив» і «зум-об’єктив» – це розглянути євангельську історію в чотирьох рухах: Правитель, Повстання, Порятунок і Відповідь. Я сподіваюся, що це більш глибоке занурення забезпечить багатий контекст, за допомогою якого ви зможете поділитися своєю вірою.

Правитель

«На початку Бог створив…» (Бут. 1:1). Біблія відкривається найголовнішим твердженням історії про реальність.

Бог створив, підтримує і керує всім, що існує. Всупереч культурним помилкам, Він не Санта на небі, не космічний торговий автомат, не дратівливий прапорщик, не батько-нероба. Він – Цар слави і Господь любові. Він – вічна спільнота особистостей, Отець, який любить Свого Сина в радості Святого Духа. І оскільки цей люблячий і радісний Бог є Трійця – один Бог, що вічно існує в трьох особах, – любов лежить в основі всесвіту.

Цей триєдиний Бог створив людство – вас і мене – за Своїм образом і подобою, щоб ми пізнали Його любов і насолоджувалися нею. Ми були створені Богом (що означає, що тільки Він володіє нами) і для Бога (що означає, що тільки Він задовольняє нас). Людські істоти були спеціально створені для того, щоб знайти сенс, задоволення і життя в нашому Творці, а не в успіху, популярності, відпочинку, романтиці, самовдосконаленні.

Хіба це історія вашого життя – бути повністю задоволеним у своєму Творцеві й цінувати Його понад усе? Це точно не історія мого життя.

Що сталося?

Повстання

Ми шукаємо любов не в тих місцях, тому що в наших серцях щось пішло не так. Це повторює те, що сталося, коли наші перші батьки, Адам і Єва, відвернулися від Бога і вирішили самі правити, розколовши Його творіння і кинувши носіїв Його образу в безодню гріха. Замість того щоб жити для нашого Творця, ми живемо для себе. Щупальця гріха деформували наші серця і спотворили нашу любов. Кожен із нас за своєю природою і за своїм вибором повстав проти Господа любові.

Щупальця гріха деформували наші серця і спотворили нашу любов.

Легко думати про гріх як про відносно незначну річ, можливо, про зовнішні пустощі або про щось на кшталт небесного штрафу за паркування. Але коли Біблія говорить про гріх, вона говорить про «космічну зраду» – повстання проти самих небес.

Нам вкрай важливо зрозуміти дві істини про природу гріха.

1. Гріх більше пов’язаний зі стосунками, ніж із поведінкою.

Коли Адам і Єва повстали проти Бога, це був не просто поведінковий вчинок. Це була зрада на рівні серця. Ми зраджували свого Творця, тому гріх Ізраїлю в Старому Заповіті так часто описується в термінах духовного перелюбу. Ми відчайдушно намагалися будувати своє життя навколо інших речей – чого завгодно, тільки не Його. Ми брали хороші дари і перетворювали їх на замінники Даруючого.

2. Гріх радше вертикальний, ніж горизонтальний.

Хоча його горизонтальні наслідки руйнівні, гріх, по суті, є вертикальною проблемою. Давид, «муж за серцем [Божим]» (1 Цар. 13:14), добре зізнається у скрутному становищі всіх нас: «Свої беззаконня я знаю, а мій гріх передо мною постійно. Тобі, одному Тобі я згрішив, і перед очима Твоїми лукаве вчинив» (Пс. 51:3-4; пор. Бут. 39:9; Лк. 15:21).

Ось що цікаво: «гріх» – це єдиний іменник в англійській мові, який має більшу форму однини. «Гріх» – це більша категорія, ніж «гріхи». Таким чином, на найглибшому рівні справедливе твердження, що ми грішні не тому, що грішимо – ми грішимо тому, що ми грішники.

Але буває й гірше. Подумайте ось про що: результатом нашого «я-ізму» та ідолопоклонства є ні що інше, як катастрофічна прірва між нами та Богом. «Тільки переступи ваші відділювали вас від вашого Бога, і ваші провини ховали обличчя Його від вас, щоб Він не почув» (Іс. 59:2). Ми порушили Божий задум про нас, носіїв Його образу, і тому ми відрізані від кінцевого Джерела життя і любові. І коли ми вмираємо, настає час справедливості: «Людям призначено вмерти один раз, потім же суд» (Євр. 9:27).

Унаслідок нашого гріха ми справедливо перебуваємо під Божим гнівом – Його святим і рішучим протистоянням злу. «Коли за нас Бог, то хто проти нас?» (Рим. 8:31) – запитує Павло віруючих. Але вірно і зворотне, для тих, хто поза Христом: якщо Бог проти вас, то хто може бути за вас?

Отже, якщо ви осягнули Євангелію, наскільки добрим ви маєте бути, щоб потрапити на небеса? Ось приголомшлива відповідь: настільки, наскільки добрий Бог. Тільки ті люди, яких Бог вважає досконалими, можуть жити з Ним вічно.

Звичайно, необхідність у моральній досконалості – це завжди погана новина. Залишені напризволяще, ми стоїмо на краю прірви безнадійного майбутнього в пеклі – не просто відсутності Бога, але присутності Його правого і доброго правосуддя.

Ось як Павло пояснює це ефесянам:

І вас, що мертві були через ваші провини й гріхи, в яких ви колись проживали за звичаєм віку цього, за волею князя, що панує в повітрі, духа, що працює тепер у неслухняних, між якими й усі ми проживали колись у пожадливостях нашого тіла, як чинили волю тіла й думок, і з природи були дітьми гніву, як і інші. (Еф. 2:1-3)

Однак замість титрів Павло продовжує: «Але…»

Чи замислювалися ви коли-небудь про те, що вся ваша вічність залежить від цього одного маленького слова?

Спасіння

В історії сталося щось, що змінило траєкторію спасіння тих, хто покладається на Ісуса, і ось вирішальне «але»: «Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов, що нею Він нас полюбив, і нас, що мертві були через прогріхи, оживив разом із Христом, спасені ви благодаттю» (Еф. 2:4-5).

Після багатовікового повстання Божого народу Божий Син – друга особа вічної Трійці – став ембріоном, немовлям, підлітком, чоловіком. Ми не могли дістатися до Бога, тому Бог прийшов до нас (Євр. 2:14-15). Протягом 33 років тесляр з Назарету жив життям безперервної відданості та послуху своєму Небесному Отцеві. Він молився багатьма молитвами, але жодного разу не молився молитвою сповіді, бо в Нього ніколи не було гріха, який потрібно було сповідувати.

Ісус жив життям моральної досконалості, яке не зміг прожити Адам, не зміг прожити Ізраїль і не змогли прожити ми з вами.

Довгоочікуваний Месія Ізраїлю був «слухняний аж до смерти, і то смерти хресної» (Фил. 2:8). Той, Хто встановив закон, виконав його, а потім помер за тих, хто його порушив. Творець закону став його виконавцем і помер за порушників закону.

Ми підійшли до розпеченого добіла центру християнської віри: смерті Ісуса Христа. На хресті Бог покарав Свого Сина, Який досконалий, за гріхи тих, хто не досконалий.

На хресті Бог покарав Свого Сина, Який досконалий, за гріхи тих, хто не досконалий.

Але це не єдине, що сталося. Якби Бог тільки скасував наш гріх, то це просто повернуло б нас до нуля.

Подумайте про це так: у звичайному чемпіонаті НБА 82 гри. Жодна команда ніколи не досягала ідеального сезону – одного без жодної поразки. «Але почекайте», – може заперечити який-небудь уболівальник. – «У моєї команди зараз 0:0. Це ж ідеальний сезон – ми не програли жодної гри!».

Ми справедливо закотимо очі. «Ваша» команда не програла, бо не зіграла всі свої ігри. Щоб провести ідеальний сезон, потрібно ніколи не програвати і завжди перемагати – до самої останньої гри.

В Едемському саду в Адама і Єви був моральний рекорд – 0:0. Вони не згрішили, тому були «непереможні». Але вони також не досягли праведності протягом усього життя, тож це не був «ідеальний сезон». І коли вони відвернулися від Бога, вони стали духовними банкрутами. Вони опустилися до 0-82 – моральний рекорд, який ми зараз успадковуємо.

Однак у середині історії одна людина зібрала безпрецедентний рекорд: 82-0.

Продовжуючи ілюстрацію, ось у чому суть: якби Ісус заплатив тільки за наші гріхи, наш моральний рекорд був би 0-0. Але на хресті Ісус не тільки поглинув наші 82 поразки, Він також віддав віруючим Свої 82 перемоги, підтверджені Його порожньою гробницею (Рим. 4:23-25). Таким чином, наш рекорд в одну мить змінився з 0-82 на 82-0. В очах святого Бога ми тепер виглядаємо так, ніби не зробили нічого, щоб образити Його, і все, щоб догодити Йому.

Павло говорить про це так, посилаючись на Христа: «Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім!» (2 Кор. 5:21). На хресті Бог вчинив із Христом так, ніби Він прожив гріховне життя вірянина, щоб Він міг вчинити з нами так, ніби ми прожили бездоганне життя Христа. Не дивно, що богослови називають це «солодким обміном».

Що це означає на практиці, коли ми осягаємо Євангелію для себе та інших? Говорячи словами пуританина Річарда Сіббса, «у Христі більше милосердя, ніж гріха в нас». Неважливо, хто ви і що ви зробили, почуйте чудову новину: в Ісусі більше милосердя, ніж гріха у вас.

Неважливо, хто ви і що ви зробили, почуйте чудову новину: в Ісусі більше милосердя, ніж гріха у вас.

У наш культурний час дуже важливо зрозуміти, що Ісус помер не тільки для того, щоб підняти нашу самооцінку або подати моральний приклад. Така точка зору, якою б добромисною вона не була, принижує Його вчинок. Він опустився, щоб зайняти наше місце на хресті, тому що ми прагнемо зайняти Його місце на троні. Мені подобається, як Джон Стотт пояснює це:

Можна сказати, що концепція заміщення лежить в основі як гріха, так і спасіння. Бо суть гріха в тому, що людина підміняє собою Бога, а суть спасіння в тому, що Бог підміняє собою людину. Людина утверджує себе проти Бога і ставить себе туди, де заслуговує бути тільки Бог; Бог жертвує Собою заради людини і ставить Себе туди, де заслуговує бути тільки людина. Людина претендує на прерогативи, що належать тільки Богу; Бог приймає покарання, що належать тільки людині.

Амінь. І все ж ми маємо бути обережними, представляючи Євангелію, щоб не залишити Ісуса висіти на хресті.

Після Його смерті Його понівечене тіло було поміщене в «надійну» гробницю (Матв. 27:65-66), щоб про Нього більше ніколи не чули. Тільки ось про Нього знову почули – тому що сила смерті не могла придушити Автора життя (Дії 2:24; пор. 3:15). І ось, як Він і обіцяв, на третій день Він вийшов із гробниці.

Коли ми готуємося поділитися своєю вірою, воскресіння не є «доповненням» до євангельської історії, тому що без нього немає євангельської історії. Воскресивши Ісуса з мертвих, Бог публічно підтвердив, що Його жертва на хресті була прийнята, ставши справедливою і повною платою за гріх. Якщо у Страсну п’ятницю чек спокути було підписано, то у Великодню неділю чек було погашено.

Якщо у Страсну п’ятницю чек спокути був підписаний, то у Великодню неділю чек був погашений.

І одного разу той самий Ісус – Який помер, воскрес, вознісся на небо і клопоче за Свій народ – повернеться. Ті, хто не довіряв Йому, отримають правосуддя, ті, хто довіряв, – отримають милість. Наша кінцева надія як християн – це не евакуація з цієї землі, а її відновлення. Викуплений Божий народ успадкує перероблений світ, не затьмарений бичем гріха. Ось чому Писання зображує наш майбутній дім у конкретних, матеріальних термінах – «нове небо і нова земля» (Іс. 65:17; пор. 2 Пет. 3:13; Об’явл. 21:1-4). Всупереч поширеній думці, ми не будемо ширяти навколо, граючи на золотих арфах з пухкенькими янголятами. Ми бігатимемо, працюватимемо, гратимемо, співатимемо, сміятимемося, відпочиватимемо і насолоджуватимемося нескінченними чудесами нашого доброго і прекрасного Бога.

Ваша реакція

Коли ви проїжджаєте платним шосе і спілкуєтеся з людиною в будці, чи є це значущим досвідом? Не зовсім. Це ділова операція: ви платите гроші, а він піднімає шлагбаум. Ви робите свою частину роботи, він – свою.

Стати християнином, друже, не так. Це не холодна угода. Це більше схоже на вступ у шлюб – дуже особистий союз. Ти кидаєшся до Ісуса за милістю, а Він ловить тебе і не відпускає.

Отже, осягаючи цю Євангелію, яку ми прагнемо передати іншим, ми можемо бути готовими відповісти на найважливіше запитання: «Що я маю робити, щоб бути в ладу з Богом?»

1. Навернутися

По-перше, ми навертаємося від гріха. Ми вміємо сповідувати зло інших, але найбільше нас має пригнічувати наше власне зло. У цьому й полягає сенс покаяння – змінити свій розум і повернутися обличчям до Бога, розвернутися на 180 градусів і перестати жити для себе.

2. Довіряти

По-друге, ми довіряємо Ісусу Христу. Ми говоримо «ні» гріху і «так» Йому, приймаючи те, що Він зробив для нас, і Його непорушну обіцянку пробачити. Зрештою, покаяння і віра – це дві сторони однієї медалі.

3. Скарб

Ми також дорожимо Ісусом. Технічно, це не третій крок – це наслідок другого. Але на ньому варто наголосити, тому що багато хто «приймає» Христа так само, як приймає, скажімо, руку. Прийняття Євангелії передбачає прийняття Ісуса як Господа, Спасителя і Скарбу.

Це означає, серед іншого, що Ісус Христос – це нескінченно більше, ніж просто пропуск у рай. Він – жива особистість, за якою потрібно слідувати, поклонятися, плекати і насолоджуватися. Пізнання Його – єдиний спосіб відновити правильні стосунки з Богом, для Якого ми створені (Івана 14:6; 17:3). Через Нього ми можемо відчути радість прощення, допомогу Святого Духа і надію на прийдешній світ.

Жодна людина не спасеться, якщо охреститься, піде до церкви, буде перепощувати християнські висловлювання, помолиться молитвою, підпише листівку, пройде проходом або кине поліно в багаття в літньому таборі. Критичне запитання, що стоїть перед кожним із нас, проходить повз усе зовнішнє, тому що воно націлене в саме серце: Чи покладаєтеся ви прямо зараз на одного Ісуса у своєму становищі перед Богом?

Євангелія вимагає відповіді. «Тепер день спасіння», – наполягає Павло (2 Кор. 6:2). Ділячись своєю вірою, закликаймо людей відгукнутися на вимоги Христа і привести їх до цього вічно важливого моменту прийняття рішення.

Це найбільша з коли-небудь розказаних історій, і кожен може взяти в ній участь.