Піст — це капуста духовних дисциплін. Ми знаємо, що вона корисна для нас, але не шукаємо її в меню.
Кілька років тому я спробував голодування за підходом Nike: просто зроби це. Я постився один день на тиждень (нічого не вживав крім води) протягом трьох місяців. Я кажу вам це не для того, щоб похвалитися; це більше зізнання. Моя мета полягала в тому, щоб зосередитися на Божому характері, наблизитися до Нього через молитву в присвячений для жертви час. Але через три місяці я не відчув, що це щось мені принесло. Я не сяяв, як Мойсей, що спускався з гори; я був найгіршою версією себе, і всі це розуміли.
Я прочитав одну книгу, в якій говорилося використовувати голодні болі як нагадування про розмову з Богом. Тож щоразу, коли мій живіт бурчав, я молився, щоб Бог зробив мене менш нещасним. Я не отримав унікальної, надприродної ясності щодо свого життєвого шляху, знання, на які числа ставити в лотереї, чи чогось іншого. Я вважав, що якщо я продовжуватиму й вибудую певний ритм дисципліни, тоді звичка приживеться й принесе плоди. Цього не сталося.
Крім знання, що я повинен поститись, я зрозумів, що не можу чітко сформулювати концепцію. Отже, я вирішив, що мені потрібно почати з креслярської дошки та написати визначення. І я вирішив, що спочатку потрібно відповісти собі, коли я хочу поститися і навіщо.
Коли поститися?
Переглядаючи приклади посту в Біблії, я побачив, що Аарон поститься, коли помирає його син. Почувши про смерть Саула, Давид і його люди постяться у жалобі. Даниїл у своїй тузі утримується від їжі м’яса та вина.
Іноді окрема людина чи ціла спільнота благає Бога через піст про прощення, зцілення, визволення чи втручання. Ізраїль та Ніневія плачуть у покаянні та постяться, коли Бог викриває їхній гріх і погрожує судом. Вони просять Бога пожаліти, запропонувати керівництво, потішити, втрутитися або навіть послабити обіцяне покарання. Під час посту ми заперечуємо потіху, яку часто законно знаходимо в добрих речах, які дає нам Бог (наприклад, їжу чи напої), і натомість біжимо до самого Бога за розрадою.
Однією з причин, чому мені було важко поститися, був випадковий, імпровізований і безцільний вибір часу.
У кожному разі піст був відповіддю на надзвичайні обставини. Він не був спонтанним. Це не була духовна дисципліна в традиційному розумінні, як читання Біблії чи молитва. Ви не прокидаєтесь у п’ятницю і не думаєте, що вам, напевно, варто поститись сьогодні. Однією з причин, чому мені було важко поститися, був випадковий, імпровізований і безцільний вибір часу.
Відповідно до Біблії здається, що піст народжується ситуативно. До цього подштовхують обставини. Піст оплакує ситуацію, яку створив наш гріх (окремий чи колективний). Він прагне відновити близькість з Богом через покаяння. Він є відчайдушним криком про терпіння та допомогу, керівництво та зцілення. Піст підсилює ясність вашого благання. Він визнає нашу слабкість і покладається на Божу силу, поки ми чекаємо, що Він втрутиться.
Люди унікальні тим, що ми є психосоматичними істотами, які складаються з матеріальної чатини (тіло) і нематеріальної (душа/дух). Ваше тіло – це не просто рупор чи транспортний засіб для вашої душі. Ваша душа/розум/дух і ваше тіло тісно пов’язані: те, що відбувається з вашою душею, впливає на ваше тіло, і навпаки.
Коли ми відчуваємо глибоке горе, сором або стикаємося з чимось, що викликає занепокоєння, ми часто кажемо: «Я щойно втратив апетит». Ніхто не сумує за тушкованими яловичими ребрами на похоронах 5-річної дитини. Страждання, горе, побоювання, тривога, депресія, відчай, провина, сором і трагедія – усе це ставить нас у положення, де ми особливо чутливі до потреби в Богові. У ці хвилини ми понад усе прагнемо Його заспокоєння, милосердя, присутності та втручання. Наші душі передають це бажання нашим тілам. В цей час ми повинні поститися.
Навіщо поститися?
Піст — це не створення особистих страждань і втрат, щоб навчити себе, що нам потрібен Бог. Піст — це подолання болю, який неминуче прийде, коли ми намагаємось слухатися Бога в занепалому світі, і використання можливості сховатися у Христі, побігти до Нього за силою та кинутися до підніжжя Його престолу.
Піст — це не створення власних страждань і втрат для того, щоб навчити себе, що нам потрібен Бог.
Отже, ми постимося через свій гріх і шкоду, яку він завдає іншим. Ми постимося, тому що поки ми дихаємо, наше освячення ще не завершене. Ми постимося, тому що стихійні лиха спустошують світ. Ми постимося, бо люди вмирають від голоду та спраги, не маючи найнеобхіднішого. Ми постимося, коли рак розриває наше тіло або тіло наших близьких. Ми постимося, тому що весь космос жадає спокути. Ми постимо, тому що Христос ще не завершив справу, яку почав у яслах.
Отже, що таке піст?
Я думаю, ми готові сформулювати визначення:
Піст – це ситуативно народжене, психосоматично відчутне, прагнення душі шукати керівництва, виправлення чи розради від Бога через просочене молитвою утримання, поки ми чекаємо на повернення нашого Царя.
Піст не призначений для духовної еліти; він для вас і мене. Давайте практикувати його і глибше відчувати Бога, який любить нас.
Як і всі Божі заповіді, піст для нашого блага і нашої радості.