Ми часто чуємо і використовуємо термін «місіонер». Але попросіть християн визначити, що таке місіонер або чим він займається, і щоразу ви отримуватимете різні відповіді, що неминуче призведе до плутанини.
Чи може ваша подруга, яка їде на Гаїті попрацювати у притулку тиждень, називати себе місіонеркою? А як щодо християнина з Індії, водія Uber та активного євангеліста у Сан-Франциско? Чи як щодо американських пасторів, які навчають інших у Південній Африці? Ситуація ускладнюється тим, що більшість із нас чули тих, хто каже, що кожна людина є місіонером.
Хоча це правда, що кожен християнин відіграє свою роль у місії Христа, я не думаю, що корисно називати всіх нас місіонерами. Але якщо не всі місіонери, як визначити, хто?
«Послані»
Слово «місіонер» походить від латинського missio, що означає «посилати» і відповідає грецькому слову apostello. Споріднене грецьке слово apostolos дає нам слово «апостол» і описує людину, послану з певним завданням або місією. Таким чином, бути місіонером означає бути апостолом – «посланим».
Але це просте визначення може збити з пантелику. Більшість християн визнають, що 12 апостолів мають унікальний авторитет як фундамент церкви (Еф. 2:20). Проте, коли ми читаємо Новий Заповіт, ми бачимо, що слово «апостолос» застосовується до людей, які не входять до кола Дванадцятьох.
Зокрема, Павло називає себе апостолом, хоч він не був серед перших учнів Ісуса. Багато інших також отримують це позначення, у тому числі Варнава (Дії 14:14) і, мабуть, Сила (1 Фес. 1:1; 2:6-7), брат Ісуса Яків (Гал. 1:19) та ймовірно, Аполлос (1 Кор. 4:6-10), можливо, навіть Андронік і Юнія (Рим. 16:7).
Одним із корисних прикладів є Епафродит. Павло визнає в ньому «вісника» (apostolos) від церкви у Пилипах, який служив його потребам і ризикував своїм життям заради Христової справи (Флп. 2:25, 30). І коли церкви зі служіння Павла посилають допомогу страждаючим віруючим в Єрусалимі, вони призначають «вісників» (apostoloi), які йдуть від їхнього імені та підбадьорюють віруючих (2 Кор. 8:19-23).
З цих посилань ми бачимо, що термін «апостол» може бути використаний у Новому Заповіті для позначення тих, хто обраний і посланий церквою з особливою відповідальністю у виконанні місії Христа.
Не всі є місіонерами
Термін «апостол» може бути використаний у Новому Заповіті для позначення тих, хто обраний і посланий церквою з особливою відповідальністю у виконанні місії Христа.
Коли хтось говорить, що «кожен християнин є місіонером», це ґрунтується на припущенні, що Велике доручення було дано всім віруючим (Мт. 28:18-20). Хоча Ісус наділив Дванадцятьох унікальним авторитетом, багато хто розуміє, що всі ми послані однаково (Івана 20:21). Іншими словами, кожен учень Христа є творцем учнів. І я згоден із цим.
Однак, як зауважили деякі, коли всі є місіонерами, насправді ними ніхто не є. Розглянемо цю аналогію. Ми визнаємо, що всі християни покликані служити, але це не означає, що ми всі диякони («слуги» по-грецьки), визнані та призначені на офіційне служіння церквою. Те саме стосується і місіонерів. Не всі мають носити звання рукоположених та посланих із церкви на місію.
Ключовим тут є розуміння відповідальності помісної церкви. Бути «посланим» за своєю суттю пасивно. Місіонери не посилають себе самі, як ніхто не призначає сам себе послом країни. Навпаки, унікальна відповідальність помісної церкви полягає в тому, щоб закликати і направляти служителів для Христа серед народів (Дії 13:1-3), а відповідальністю місіонерів є продовження постійних стосунків підзвітності перед церквою, що їх посилає (Дії 14:26-28).
Спроба дати визначення
Ґрунтуючись на цих спостереженнях, я пропоную наступне визначення місіонера: Місіонер — це кваліфікований християнин, посланий під керівництвом помісної церкви в район визнаної потреби для виконання роботи Великого доручення.
Місіонер є місіонером не просто через те, що він робить або куди йде, а через те, як і ким він посланий. Типовий віруючий не є місіонером лише тому, що він практикує євангелізацію та учнівство у своїй громаді. Бізнесмен-християнин також не є місіонером лише тому, що мешкає то в Берліні, то в Пекіні. Самі по собі діяння та місцезнаходження не роблять віруючого місіонером.
Натомість хтось є місіонером, якщо його послала помісна церква. Таким чином, місіонером може бути бізнесмен, короткостроковий волонтер чи водій маршрутки. Термін є гнучким, не потребуючим певної професії чи тривалості чи навіть конкретної моделі фінансування.
Місіонери не посилають себе самі, як ніхто не призначає сам себе послом країни.
Бути місіонером передбачає, що людина наділена владою церкви виконувати Велике доручення. На прикладі перших апостолів ми знаємо, що ця робота включає створення помісних церков за допомогою євангелізації, учнівства та розвитку лідерства. Якщо наша робота не сприяє цій місії — навіть у допоміжній ролі, як у Епафродита, — нас не можна по праву називати місіонерами.
Зрештою, ця робота повинна проводитись у районі визнаної потреби. Така потреба може бути поруч чи далеко. На мій погляд, ми не повинні надавати звання місіонера лише тим, хто вивчає нову мову і досягає недосягнутої групи людей. За цими критеріями Павло та інші не відповідали вимогам. Натомість краще розглянути різні потреби, які вимагають відправки робітників до району. Це може включати все: від початкової євангелізації до зміцнення церкви і підготовки лідерів.
Чий поклик?
Таким чином, визначення, яке я пропоную, одночасно розширює та обмежує тих, хто має право на місіонерський статус. Це означає, що дантист, який просто чистить зуби, або волонтер, який тільки бурить колодязі, швидше за все, не повинен називатися місіонером. Це також означає, що інвестиційний банкір, посланий як свідок у велике місто, або короткостроковий служитель, надісланий для навчання місцевих пасторів, можуть бути визнані такими.
Але моя мета в цій статті не в тому, щоб оцінити всі можливі служіння і вирішити, чи можна вважати їх місіонерськими. Я також не збираюся ретельно досліджувати різні розуміння того, кого слід вважати місіонером. Натомість я просто хочу запропонувати визначення, яке, на мою думку, могло б внести велику ясність у тему, яка часто призводить до плутанини.
Зрештою, я вважаю, що не нам як окремим особам вирішувати, хто є місіонером, а хто ні. Навпаки, це заклик помісної церкви. Це робить відповідь на запитання «Хто такий місіонер?» простішою і важчою водночас. Для тих, хто очолює церкву, це безумовно передбачає значну відповідальність.