Чи існують невидимі речі? Відповідь очевидна, якщо взяти до уваги кисень, гравітацію або сигнал WiFi, який ви використовуєте, щоб прочитати цю статтю. Але як щодо невидимих реалій, які неможливо науково виміряти? Подумайте про любов, чи гідність, чи справедливість, чи надію.
Чи може існувати духовний світ, який, хоч і невидимий, також цілком реальний? Саме цьому вчить Біблія (2 Кор. 4:18). І одна з цих реальностей – небеса.
Хоча неможливо довести існування раю так само, як ви б довели існування Чикаго, це не означає, що це місце вигадане. Безперечно, віра в небеса зрештою зводиться до віри — не до сліпої чи ірраціональної віри, але до віри, тим не менш. Як каже автор послання до Євреїв: «Віра — це впевненість у сподіваному, переконання в небаченому» (Євр. 11:1).
Християни вірять у небо, передусім, тому, що вони вірять у Біблію, яка так чітко говорить про небо. Ви можете покластися на Слово Боже. Слід визнати, що ми часто прагнемо чогось більш певного, більш перевіреного, більш вражаючого, ніж слова в книзі. Проте Петро каже нам, що Святе Письмо є «вірнішим» одкровенням, ніж навіть сам Ісус у преображеній славі (2 Пет. 1:19). Це приголомшливе твердження. Він каже, що сама Біблія є одним із найпереконливіших «доказів», які коли-небудь давав Бог.
Отже, хоча Святе Письмо може не сказати нам усе, що ми хочемо знати про небо, воно говорить нам все, що нам потрібно знати. Його свідчення є повним, достатнім, вичерпним.
Чи справжній рай?
Багатьом із нас відома ідея неба, але що це насправді? Простіше кажучи, це місце, де живе Бог. «Отче наш, що єси на небесах», — читаємо ми в Господній молитві. Але це не означає, що Бог відсутній деінде; він присутній всюди. Однак небо — це місце, де Його присутність унікально живе, щоб благословляти. Це місце нашого скарбу (Мат. 19:21), нашого громадянства (Фил. 3:20), нашої спадщини (1 Пет. 1:4–5) і нашої надії (Кол. 1:5).
Можливо, ви помітили, що я постійно вживаю слово «місце». Це тому, що небеса — це не просто концепція чи стан розуму; це реальне місце (Івана 14:2–3; Дії 1:9–11; 7:55–56). Коли послідовники Ісуса помирають, хоча наші тіла залишаються на землі, наші душі негайно потрапляють у присутність Бога (Фил. 1:23; 2 Кор. 5:8). Це тимчасова ситуація або «проміжний стан» до того дня, коли Ісус повернеться, і наші тіла воскреснуть і возз’єднаються з нашими душами назавжди.
Без пухких ангелів
Отже, нашою основною надією як християн є не евакуація з цієї землі, а відновлення цієї землі. Одного дня небесне місто розколе небо, коли викуплені грішники успадкують викуплений світ (Об’яв. 21:1–4; пор. 2 Пет. 3:13; Рим. 8:13). Ось чому Святе Письмо описує наш майбутній дім у конкретних матеріальних термінах — «нове небо й нова земля» (Іс. 65:17; 2 Петра 3:13; Об’яв. 21:1–4). Іншими словами, ми не будемо парити навколо із золотими арфами та пухкими ангелами. Ми будемо бігати, працювати, грати, співати, сміятися, відпочивати і насолоджуватися нескінченними чудесами доброго і прекрасного Бога.
Тому правильно говорити про вічність на «небесах», якщо ми пам’ятаємо, що це слово є лише скороченням для нових небес і нової землі — світу вічної, постійно зростаючої радості в присутності нашого Царя.
Людські прагнення
Згідно з Екклезіастом, Бог «вклав вічність у людське серце» (Екл. 3:11). Як особи, створені за Його образом, ми є вічними істотами з вродженим бажанням і здатністю до вічного життя. Ми створені, щоб жити вічно.
Прагнення людства до нескінченного щастя є ненаситним і незаперечним. Подумайте про глибокий неспокій і невдоволення, які ми часто спостерігаємо серед найуспішніших людей світу. У них є все, але чогось не вистачає. Як одного разу сказав актор Джим Керрі: «Я вважаю, що кожен повинен стати багатим і знаменитим і робити все, про що мріяв, щоб зрозуміти, що це не вихід».
Чим це пояснюється?
У довгому есе під назвою «Про казки» (“On Fairy Stories“) Дж. Р. Р. Толкін розмірковує про людську любов до фантастичних історій1. Сучасні люди як ми знають, що казки неправдиві; чому ж тоді нас так тягне до них? Толкін припускає, що вони містять особливості, які унікальним чином резонують з нашими душами, наприклад:
- Героїчна самопожертва
- Вихід за межі часу
- Спілкування з нелюдськими істотами
- Перемога добра над злом
- Втеча від смерті
- Кохання без розлуки («вони жили довго і щасливо»)
Казки викликають бажання, які реалістична фантастика не може пробудити. Хоча ми розумом переконані, що ніщо не може задовольнити наші бажання отримати те, що «надто добре, щоб бути правдою», бажання не залишають нас у спокої. У глибині душі нас гризе підозра — надія — що наш світ не такий, яким він має бути, і не такий, яким він завжди буде. Тож, переносячи нас у невідомі місця, казки пробуджують завзяту тугу від перебування в теперішньому світі. Вони вказують на те, що далека реальність, яку ми відчуваємо глибоко в душі, певною мірою є правдивою.
Краса християнства полягає в тому, що Євангеліє – це не просто ще одна чудова історія, яка вказує на основоположну реальність; скоріше, Євангеліє є основною реальністю, на яку вказують усі інші історії. Коли Ісус повернеться, те, що завжди здавалося невловимим, далеким і «надто гарним, щоб бути правдою», сповнить наше сьогодення, стане нашим досвідом і наповнюючи нас радістю.
Друг Толкіна К. С. Льюїс, мабуть, висловився найкраще: «Якщо ми знаходимо в собі бажання, яке ніщо в цьому світі не може задовольнити, найвірогідніше пояснення полягає в тому, що ми створені для іншого світу».
Небесні відкриті двері
«Не можна гіперболізувати ані Христа, ані неба», — зазначив пуританин Томас Брукс. Неможливо переоцінити диво життя з Христом у майбутньому світі. Небеса будуть вічними, тому що виміри його благодаті, яку потрібно дослідити, будуть нескінченними.
Хоча ви чи я не можемо науково «довести» існування (або неіснування) неба, це цілком правдоподібне переконання. Надійне свідчення Святого Письма, а також невгамовні прагнення наших душ твердо підтверджують його реальність.
Нарешті, ми повинні пам’ятати, що єдина причина, чому ми можемо потрапити на небо, це те, що Бог залишив небо, щоб прийти до нас. Дві тисячі років тому в особі Ісуса Христа Бог прожив життя, яке ми не змогли прожити, помер смертю, на яку ми заслуговуємо, і воскрес, щоб усі, хто приймає Його, могли насолоджуватися Ним вічно.
Якщо ви довіряєте Ісусу як своєму Спасителю, Суддя космосу дивиться на вас і на ваш гріх — і бачить свого безгрішного Сина.
«Чи ви коли-небудь замислювалися, — запитав А. В. Тозер, — що Богу буде так само приємно мати вас із Ним на небі, як і вам бути там?»
Він не може дочекатись цієї зустрічі. А ти?
1. Тім Келлер влучно застосовує це есе в лекції під назвою «Надія, яка змінює» (“Hope That Transforms” – ориг.), прочитаній 20 лютого 2014 року в Пресвітеріанській церкві Спасителя в рамках їхньої серії «Християнство під питанням» (“Questioning Christianity” – ориг.). Обговорення вищезазначеної роботи Толкіна відбулося завдяки цій лекції.