Одного разу я був на конференції і спілкувався з кількома колегами, які мали стенд з християнськими буклетами в готелі. До нас підійшов один мусульманин, який вимагав, щоб один із нас — тільки один із нас — відповів лише на одне запитання, на яке ніхто ніколи не міг йому відповісти. «Ви кажете, що Ісус є Богом, так?» Я відповів ствердно. «І ви кажете, що Бог є на небі, так?» Я кивнув. «І ви кажете, що є лише один Бог, а не два?» Я посміхнувся, уже знаючи, куди він хилить. «Тоді як так, — сказав він, тицяючи на мене пальцем, — що Бог розмовляв з Богом?! Це взагалі не має сенсу!»
Я запитав його, чи можу я поставити йому запитання: «Ви — людина?» Так, відповів він. «А я — людина?» Він кивнув. «Ми обидвоє люди, але ми не є однієї і тією самою особою. Тобто, Отець і Син мають однакову божественну природу, але є різними Особами». Він вигукнув низку лайок і пішов геть.
Моя відповідь не була цілком вдалою, і ця аналогія має деякі серйозні обмеження (як пояснює Боб Летхем у своїй чудовій книзі про Святу Трійцю), але вона дозволяє принаймні почати розмову на цю тему з відмінностей між природою та особою (про що я коротко написав тут).
Отже, чи справді Новий Заповіт навчає, що Ісус є Богом? У Новому Заповіті часто використовується слово «Бог» (грецькою theos) як синонім «Бога Отця», — але Ісус не є Отцем. Проте в Новому Заповіті також часто використовується слово «Бог» як більш загальний термін для божественної природи. Отже, слово «Бог» не завжди позначає Сина зокрема, але Син завжди є Богом.
Є декілька прикладів, коли Ісус прямо називається Богом. Ось найяскравіші з них:
Івана 1:1: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово».
Івана 1:18: «Ніхто Бога ніколи не бачив, Однороджений Син, що в лоні Отця, Той Сам [Бога] виявив був».
Івана 20:28: «А Хома відповів і сказав Йому: Господь мій і Бог мій!»
Римлян 9:5: «Що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма Бог, благословенний, навіки, амінь».
Тита 2:13: «І чекали блаженної надії та з’явлення слави великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса».
Євреїв 1:8: «А про Сина: Престол Твій, о Боже, навік віку; берло Твого царювання берло праведности».
2 Петра 1:1: «Симеон Петро, раб та апостол Ісуса Христа, до тих, хто одержав із нами рівноцінну віру в правді Бога нашого й Спасителя Ісуса Христа».
Проте докази божественної природи Ісуса навряд чи обмежуються цими прикладами, де Він явно названий Богом. Мюррей Гарріс, який написав беззаперечне трактування цього питання («Ісус – Бог: використання слова Theos в Новому Заповіті, посилаючись на Ісуса»), подає корисне підсумовування ширших доказів:
Навіть якби рання Церква ніколи не використовувала слово [«Бог»] до Ісуса, Його божественність все одно була б очевидною в тому, що Він є:
-
- Об’єктом людського й ангельського поклоніння і спасительної віри;
- Виконавцем виключно божественних функцій, таких як сила створювати, прощення гріхів і останній суд;
- Тим, до Кого звернені прохальні молитви;
- Тим, Хто володіє усіма божественними рисами;
- Тим, Хто названий багатьма іменами Ягве, які використовуються у Старому Заповіті;
- Співавтором божественного благословення.
Віра в божественність Христа ґрунтується не на доказах чи достовірності низки «доказових уривків», у яких Ісус може називатися θεός, а на загальному свідченні Нового Заповіту, підтвердженому особистим досвідом.
— Мюррей Дж. Гарріс «Тита 2:13 і божественність Христа», у «Дослідженні послань Павла: есе, представлені Ф. Ф. Брюсу», ред. Дональд А. Хагнер і Мюррей Дж. Гарріс (Grand Rapids: Eerdmans, 1980 р.), ст. 271.
Чудовою книгою, яка містить усі докази — не лише з Нового Заповіту, а й зі Старого Заповіту, та охоплює історію церкви, місце сучасної культури та роль місій, є книга «Божественність Христа», яка є частиною серії «Богослов’я у суспільстві» (Theology in Community) під редакцією Крістофера Моргана та Роберта Пітерсона.
Однією з найдоступніших книг на цю тему є книга Роберта Боумена та Еда Комошевського «Належне місце Ісуса: аргументація божественності Христа». Автори подають один спосіб, як можна запам’ятати божественність Христа через акронім Ч.Р.Н.Д.М.
Ісус заслуговує на Честь, якої достойний лише Бог,
Ісусові властиві Риси, якими може володіти тільки Бог,
Ісус отримав Назви, які можна дати лише Богу,
Ісус чинив Діла, які може робити тільки Бог,
Ісус має Місце на престолі Бога.
Наостанок, варто згадати корисний короткий виклад Ярослава Пелікана:
Найдавніша збережена проповідь християнської Церкви після Нового Заповіту починалася словами: «Браття, ми повинні сприймати Ісуса Христа як Бога, як Суддю живих і мертвих. І ми не повинні применшувати наше спасіння; бо коли ми применшуємо Його, ми також отримаємо мало».
У найдавнішій збереженій згадці про смерть християнського мученика було написано: «Ми не можемо відректися від Христа… чи поклонятися чомусь іншому. Йому, Сину Божому, ми поклоняємось, і мучеників… ми шануємо».
У найдавнішій збереженій язичницькій згадці про Церкву описується, що християни збиралися до сходу сонця і «співали гімн Христу як богу».
Найдавнішою збереженою літургійною молитвою Церкви була молитва, звернена до Христа: «Господи наш, прийди!»
З цього очевидно, що Церква вірила в це і вчила, що «Бог» — це відповідне ймення для Ісуса Христа.
— Ярослав Пелікан «Християнська традиція: історія розвитку доктрин. Том 1: Виникнення католицької традиції (100-600)» (Чикаго: University of Chicago Press, 1971 р.), ст. 173; підкреслення додані.