Назва не стане світовим вибухом, але це дуже хороша книга: “Поява гіперкальвінізму в англійському нонконформізмі в 1689-1765 рр” (ориг.: The Emergence of Hyper-Calvinism in English Nonconformity 1689-1765 – прим. пер.). Книгу написав Пітер Тун (1939-2009) і вперше її опубліковано в 1967 році; це видання включає передмову всюдисущого Дж.І. Пакера. Вона наукова, щільно набита виносками, технічний невеликий том. Але він містить прості, цінні уроки. Пакер каже: “Ця історія — це повчальна розповідь зі своєчасними уроками для тих, хто сьогодні прагне відродження реформаторського християнства” (8).
Я бачу три уроки, подані в порядку зростання важливості.
1. Тун показує, як і Кен Стюарт нещодавно, що реформатська віра не є повністю однорідною. Це не означає, що немає базової спадкоємності від Кальвіна до Беза, від пуритан до Старого Прінстона до наших днів. Але в багатьох моментах реформатської історії не було ясно чи зрозуміло, якою є позиція реформаторів.
2. Тун дає чітке визначення гіперкальвінізму, і це не те саме, що бути справді-справді реформатором. Звичаними словами гіперкальвініст просто означає “я думаю, що ви занадто кальвініст”. Але це неточне використання терміну. Історично гіперкальвінізм стосувався набору теологічних висновків і практик, жодні з яких не характерні для провідних кальвіністів сучасності.
Ось який підсумок дає Тун (з розділенням абзаців):
[Гіперкальвінізм] був системою теології або системою доктрин про Бога, людину та благодать, яка була створена для піднесення, честі та слави Бога і робила це за рахунок мінімізації моральної та духовної відповідальності грішників перед Богом. Він робить надмірний наголос на діяннях Бога, притаманних Йому – вічному виправданні, вічному усиновленні та вічному завіті благодаті. На практиці це означало, що «Христос і Він розп’ятий», центральне послання апостолів, було притінене.
Воно також часто не робило різниці між таємною та відкритою волею Бога і намагалося вивести обов’язок людей з того, що вчило щодо таємних, вічних постанов Бога.
Надмірний наголос також було зроблено на доктрині непереборної благодаті з тенденцією стверджувати, що обрана людина є не лише пасивною у відродженні, але й у наверненні. Всепоглинаюча зацікавленність у вічних, іманентних діяннях Бога та у непереборній благодаті привів до думки, що благодать має бути запропонована лише тим, для кого вона призначена.
Нарешті, дійсна впевненість у спасінні вважалася такою, що полягає у внутрішньому відчутті та переконанні бути навічно обраним Богом. Таким чином, гіперкальвінізм змусив своїх прихильників вважати, що євангелізація не є необхідною, і приділяти велику увагу самоаналізу, щоб з’ясувати, чи є хтось обраним чи ні. (144-45)
Отже, головні принципи включають: незначна увага до послання про хрест, відсутність вільного проголошення Євангелії, відсутність заклику до людей народитися згори, дуже інтроспективна доктрина впевненості та крах таємної та відкритої волі Бога. Це був гіперкальвінізм, а не просто серйозна реформація.
3. Найголовніше, Тун пояснює, як здоровий кальвінізм став нездоровим гіперкальвінізмом. Він цитує чотири причини підйому гіперкальвінізму в англійському нонконформізмі.
По-перше, після 1660 р. ортодоксальний кальвінізм знаходився в облозі. “Релігійне керівництво нацією міцно тримали в руках люди, які були або армініанами, або поміркованими кальвіністами в теології” (146). Враховуючи цю опозицію, багато кальвіністів перейняли бункерний менталітет. Вони вважали себе малим залишком, який все ще тримався апостольської віри. Оскільки їхня віра все більш набувала захисних рис, вона ставала жорсткішою і менш привабливою.
По-друге, інтелектуальне середовище того часу було таким, що дуже підкреслювало роль мислення в релігійній вірі. Отже, гіперкальвіністи застосовували сувору логіку до біблійних доктрин, що призвело до небіблійних висновків. Якщо обрання є істинним, а благодать справді непереборна, чому і те, і інше є безкоштовною пропозицією Євангелії? Це була раціональна, але не біблійна логіка.
[Оновлення: “Раціональна”, мабуть, не найкращий вибір слова. Може скластися враження, що біблійна логіка ірраціональна. Біблійна логіка дотримується правил раціональності, але обмежена всіма біблійними даними на тему. Отець є Бог; Син є Бог; Святий Дух є Бог. Але ми б помилялися, якщо б зробили з цього висновок, що існує три боги, оскільки Біблія також чітко говорить, що існує лише один Бог. Мені подобається те, що написав один коментатор нижче: “Гіперкальвіністи застосовували сувору логіку до біблійних доктрин, не беручи до уваги ВСІ відповідні біблійні доктрини, що призвело до небіблійних висновків”.]
По-третє, багато провідних гіперкальвіністів були “здатні внести радикальні зміни в мисленні” (147). Вони не терпіли нюансів чи напруги. Вони були схильні до крайнощів. Вони зачепилися за один спосіб мислення і вважали, що єдиний безпечний спосіб дій — це довести це мислення до межі.
По-четверте, вони були не дуже розумними. Це може звучати жорстоко, але послухайте, що говорить Тун:
Гіперкальвіністи були щирими людьми середнього інтелекту, але їм бракувало пророчого й проникливого духу. Вони палко бажали прославити Бога і помилково вважали, що Бог більше прославляється піднесенням безоплатної благодаті на кафедрі та на друкованих сторінках, ніж у євангелізації та наверненні людей. Вони стали настільки одержимі захистом того, що вважали здоровою доктриною, що євангелізаційна нота Святого Письма як увертюри Бога до грішників була приглушена. (148)
Ми часто маємо популістський погляд на богословську помилку, що більшість помилок походять від людей, які занадто розумні для їх власного блага. Але це не завжди так. Багато серйозних помилок проникають у церкву через те, що пастори та лідери недостатньо обережні, проникливі та розумні, щоб помітити тонкі помилки в наголосі та логіці.
Ці чотири помилки завжди є справжніми спокусами для Божого народу, не в останню чергу для кальвіністів. Ми повинні бути обережними мислителями, вірними біблійним текстам, а не логічним висновкам. Часом ми повинні остерігатися власної особистості та етосу “ми проти світу”. Найважливішим є те, що ми повинні бути впевнені, що ми не соромимося навернення та заклику Євангелії до покаяння та віри. Дійсно повчальна історія.