Коли Бог створив людей, передбачалося, що вони знайдуть свою повноту в Бозі та задоволення у прославленні Його (Бут. 2:15-17).
Але коли прабатьки спокусилися можливістю бути власними богами, вони відпали від досконалого миру і щастя, яким насолоджувалися (Бут. 3:1-6).
Ховаючись від Бога
Після гріхопадіння Адам і Єва усвідомили всю нерозумність свого вибору і сховалися. Відчуття провини змушувало їх тікати навіть тоді, коли за ними ніхто не гнався. Скільки з нас тікає від Бога, бо нас засуджує совість?
Адам і Єва також ховалися через свій сором. Коли вони з’їли плід, то зрозуміли, що вони голі. Ми також відчуваємо сором через нашу наготу – наші гріхи, недоліки, невдачі та збентеження. Як Адам і Єва намагалися прикрити свою наготу листям, так і ми шукаємо способів приховати свій сором.
Іноді ми прикриваємо свій сором відвідуванням церкви або благодійністю для інших. Але так само, як спроби Адама і Єви прикрити себе, зазнали невдачі, так само і наші спроби. Ми не можемо сховатися від Бога, бо Він все бачить: «І немає створіння, щоб сховалось перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його, Йому дамо звіт!» (Євр. 4:13; пор. Пс. 139:1-2).
Далі Адам і Єва сховалися, бо боялися. Гріх породжує страх. Ми часто обираємо шлях гріха, щоб відчути себе вільними, але замість того, щоб дати нам свободу, він змушує нас боятися. Ми боїмося наслідків нашого вибору. Ми боїмося того, що про нас подумають люди. Ми боїмося наслідків, і тому вказуємо пальцем на когось іншого, як це зробили Адам і Єва (Бут. 3:10-13).
Це те, що робить з нами гріх. Ми відчуваємо провину, сором і страх. Ми ховаємося від Бога, який є нашим єдиним джерелом справжнього щастя.
Бог, який шукає
Адам і Єва не змогли сховатися. Бог пішов на пошуки: «Адаме, де ти?». Звичайно, Він знав, де вони, але, запитуючи, Він визнав нове відчуження між ними. Він поставив їх перед правдою про їхній гріх і оголосив про наслідки того, що вони вчинили.
Але Господь не зупинився на цьому. Він не шукав Адама і Єву лише для того, щоб засудити їх, чого вони боялися. Натомість Він прийшов, щоб їх спасти. Він шукав їх з любов’ю, щоб впоратися з їхньою провиною, соромом і страхом.
Бог одягнув їх в одежу зі шкіри (Бут. 3:21). Він забрав життя іншого, тварини, щоб покрити їхній сором. Так само і для нас Бог забезпечив покриття через Свого улюбленого Сина, Ісуса Христа: «Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім!» (2 Кор. 5:21).
У Христі прощаються наші гріхи і знімається наша провина. Ми відчуваємо славну свободу, і страх починає втрачати свою владу над нашими серцями, бо «страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові. Ми любимо Його, бо Він перше нас полюбив» (1 Ів. 4:16-19).
Господь кличе всіх нас не тому, що не знає, де ми є, а щоб ми усвідомили, що наші гріхи віддалили нас від Нього. Ми не можемо відчути справжнього щастя, коли ховаємося, а Бог хоче поширити свою благодать і покрити всі наші гріхи та сором.
З цієї любові Він відкрив нам шлях до Нього. Ми отримуємо це примирення через довіру:
Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, бо серцем віруємо для праведности, а устами ісповідуємо для спасіння. Каже бо Писання: Кожен, хто вірує в Нього, не буде засоромлений. Бо нема різниці поміж юдеєм та гелленом, бо той же Господь є Господом усіх, багатий для всіх, хто кличе Його. Бо кожен, хто покличе Господнє Ім’я, буде спасений. (Рим. 10:9-13)
Наш гріх і пов’язані з ним почуття провини, сорому і страху можуть викликати у нас бажання сховатися від Бога. Але у нас є Цар, який приходить шукати і спасати загиблих, який приходить шукати і спасати нас. Коли ми віримо в цього шукаючого Спасителя, нам ніколи не буде соромно.