×

«Плодіться і розмножуйтеся»: Культурний мандат – це робота для носіїв образу

Відповідальність людства за дотримання «культурного мандату» добре визнана в євангельському дискурсі як спосіб розуміння стосунків між християнством і культурою. Але, можливо, менш відомими є текстуальні витоки цієї дискусії в традиції неокальвінізму та зв’язок цього мандату з метафізичною природою людини.

Культурний мандат у стані невинності має два аспекти: (1) завдання зачаття і органічного розмноження людей і (2) завдання формування розмаїття культур.

Отже, у створенні людства закладена теологічна орієнтація – людство було покликане поширювати і культивувати творіння в послуху своєму Богові, і жодна окрема спільнота не може відобразити все багатство цього образу. Ірвін Інс пише: «Образ Божий занадто багатий, щоб його можна було реалізувати в одній расі, етнічній групі чи культурі».

Здійснювати панування

Отже, заклик культурного мандату відповідає належному пануванню, яке носії образу Божого повинні мати над творінням. Сучасні мислителі визнають це як «професійний» аспект образу Божого.

Бог дав завдання працювати і обробляти землю ще до гріхопадіння, показуючи невід’ємну доброту людської праці у творенні культури. «Плодіться і розмножуйтеся» означає природне розмноження людських істот і працю, яка обробляє природу для їхнього власного блага, відповідно до Божого наказу.

Бог дав завдання працювати і обробляти природу ще до гріхопадіння, показуючи невід’ємну доброту людської праці у творенні культури.

Вільям Едгар влучно описує працю носіїв образу в послуху дорученню як здійснення «аналогічної влади», даної людині від Бога:

У цій людській діяльності закладено (принаймні в зародковій формі) розвиток сільського господарства, мистецтва, економіки, сімейної динаміки і всього, що сприяє процвітанню людини на славу Божу. Це управління, звичайно, є імітацією більшого Божого управління над Його творінням. Так звані псалми про природу свідчать про всеосяжний суверенітет Бога над Своїм творінням, а також про те, що Він делегує аналогічну владу людям.

Псалом 103:14-15 розглядає людську працю як паралельну і водночас залежну від Божої праці. Бог змушує худобу і рослини рости, щоб люди могли виробляти вино і хліб, які радують Його серце. Говорячи богословською мовою, Бог творить ex nihilo, а люди творять ex naturam. Бог говорить, і природа постає, а людство, аналогічно, творить з уже існуючого природного матеріалу, який творить Бог.

Панування, таким чином, відноситься до цього людського обробітку природного світу, що йде в руслі Божого задуму. Людське панування, таким чином, означає управління, що демонструє як людську гідність, так і рабство людини перед Богом. Й. Г. Бавінк говорить про це так:

Ми, людський рід, призначені для виконання особливого покликання в цій історії. Як людству, нам від самого початку відведено виняткове місце у великому контексті Царства Божого. Ми одночасно є підданими і до певної міри співправителями, намісниками над певними регіонами. Не все підвладне нам: нам не дана влада над ходом зірок і планет чи припливами і відпливами морів, що ніколи не заспокоюються. Але земля з її рослинами і тваринами призначена нам, дана для того, щоб ми панували над нею і використовували її для служіння Богові, щоб осягнути і зрозуміти приховані сили творіння і таким чином довести до повного розвитку вроджені можливості творіння. У цьому полягає сенс культурного покликання, даного нам одразу після створення (Бут. 1:28-29).

Творити культуру

Таке розуміння творення культури як взаємодії між природою і людським культивуванням, оскільки людство аналогічно уявляє собі Бога, добре узгоджується з класичною працею Генрі ван Тіля «Кальвіністична концепція культури».

Він визначає культуру як «вторинне середовище», яке людство будує з первинного середовища Божого творіння: «У цій книзі я використовую термін [культура] для позначення тієї діяльності людини, носія образу Божого, за допомогою якої вона виконує мандат творіння – обробляти землю, панувати над нею і підкоряти її. Цей термін також застосовується до результату цієї діяльності, а саме до вторинного середовища, яке було накладено на природу творчими зусиллями людини» (виділення моє).

Людське панування означає управління, що відображає як людську гідність, так і служіння людини перед Богом.

Добре плекати творіння означає розпізнавати Божий задум щодо творіння – творення культури може легко деформуватися в гординю і зловживання, коли ми самі визначаємо, що ми повинні зробити зі світу природи. Тому Герман Бавінк застерігає, що будь-яке виконання земного покликання повинно знаходитися в контексті слухняності Божому Слову.

На це вказує поєднання заповіді плодитися і розмножуватися із забороною їсти з дерева пізнання добра і зла. Перша заповідь вказує на відповідальність людства перед землею, друга – перед Небом, але обидві разом необхідні для того, щоб людство могло добре виконати будь-яке завдання. Бавінк стверджує, що ці два завдання насправді є одним:

Перше завдання визначає її стосунки з землею, друге – з Небом. Адам повинен був підкорити землю і панувати над нею, і це він повинен був зробити в подвійному сенсі: він повинен був обробляти її, відкрити її, і таким чином змусити вийти з неї всі скарби, які Бог зберіг там для використання людиною. І він також повинен був стежити за нею, охороняти її, захищати від усього зла, яке може їй загрожувати, повинен був, коротше кажучи, убезпечити її від служіння корупції, в якій зараз стогне все творіння.

Але людина може виконати це покликання на землі лише тоді, коли не розірве зв’язок, який єднає її з Небом, лише тоді, коли продовжуватиме вірити Богові на слово і виконувати Його заповіді. Таким чином, подвійне завдання є, по суті, одним завданням. Адам повинен панувати над землею, але не через неробство і пасивність, а через працю голови, серця і рук.

Цілісне покликання

Обробляти землю – це велике благо, але без послуху Божому Слову люди не тільки зловживали б своїм намісництвом, але й втратили б найвище благо – самого Бога. Належне земне панування вимагає і передбачає справжню релігію. Земне і небесне покликання утворюють єдине цілісне покликання. Бавінк продовжує:

Але для того, щоб правити, він повинен служити. Він повинен служити Богові, який є його Творцем і Законодавцем. Праця і відпочинок, правління і служіння, земне і небесне покликання, цивілізація і релігія, культура і культ – ці пари йдуть разом від самого початку. Вони належать одне одному і разом складають в одному покликанні велике, святе і славне призначення людини. Вся культура, тобто вся праця, до якої вдається людина, щоб підкорити собі землю, чи то сільське господарство, чи то скотарство, чи то торгівля, чи то промисловість, чи то наука, чи то щось інше, – все це є здійсненням єдиного Божественного покликання. Але якщо людина дійсно хоче бути і залишатися такою, вона повинна діяти в залежності від Слова Божого і в послуху йому. Релігія повинна бути принципом, який оживляє все життя і освячує його на служіння Богові.

Якщо релігія має оживляти людську працю, то панування, яке носії образу мають над творінням, є не просто царським, а священицьким – культурний мандат є водночас небесним мандатом, оскільки цей вертикальний зв’язок з Богом визначає те, як люди представляють Бога на землі.

Джошуа Фарріс добре підсумовує це: «Як священики творіння, людство має функцію і привілей допомагати творінню усвідомити і засвідчити його раціональний порядок і красу, і таким чином виражати Божу красу і буття, повернуте до Бога».

Послух Божому Слову та відповідальність Адама за передачу цього Слова Єві та його нащадкам свідчать про пророчу роль людства.

Примітка редактора: 

Ця стаття адаптована зі статті «Культурний мандат і образ Божий: Людське покликання під час створення, падіння і спокути» Н. Грея Сутанто, яка з’явилася в Themelios 48, no. 3 (грудень 2023). Повний текст журналу доступний онлайн.

Найбільш читане

Подкасти

ЗАВАНТАЖИТИ БІЛЬШЕ
Завантаження