Раніше я закінчувала свої молитви словами: «Я люблю Тебе». Тепер я так не роблю. Ця зміна суттєво вплинула на моє молитовне життя – і на мої стосунки з Ним – назавжди і на краще.
Враховуючи приголомшливе вчення Ісуса про те, що ми повинні упокоритися, як діти, щоб отримати Царство Боже (Матв. 18:3-4), не дивно, як багато я дізналася про це Царство, спостерігаючи за тим, як люблячі батьки взаємодіють зі своїми дорогоцінними дітьми.
Хороші батьки люблять своїх дітей ще до того, як вони можуть відповісти їм взаємністю. Вони люблять ще до того, як їхні діти можуть навіть спробувати заслужити право на її отримання. І вони постійно запевняють своїх дітей у цій любові.
Наш Небесний Отець, безмежно великий, завжди перший любив нас – не тільки до того, як ми змогли відповісти йому взаємністю, але й від початку самого часу, вічною любов’ю (Єр. 31:3). Ця істина допомогла мені зрозуміти, що ми лише тому говоримо Йому: «Я теж Тебе люблю» , тому що Він вже проголосив і довів Свою любов до нас.
Зупиняючись на «Я люблю Тебе»
Немає нічого поганого в тому, щоб сказати Богові: «Я люблю тебе». Давид навіть робить це в Псалмі 17:2: «Я люблю Тебе, Господи, сило моя!» (НПУ). Але коли я зупинялася на «Я люблю Тебе», моє серце могло з гордістю припустити, що це я ініціювала стосунки (або принаймні розмову), коли наближалася до Божого престолу, або що Його любов була відповіддю на любов, яку я покірно зібрала для Нього.
Визнання Божої ініціативної любові смиряє нас. Не ми Його обрали. Він обрав нас (Івана 15:16). Ми любимо тільки тому, що Він перший полюбив нас (1 Івана 4:19). Кожне визнання нашої любові до Нього є лише частковою відповіддю на Його безмежну любов, яка притягує нас до Себе. Незмірне багатство Його благодаті в доброті до нас у Христі смиряє нас у вдячності за цю незаслужену любов (Еф. 2:7) – любов, без якої я не могла би навіть любити Його у відповідь.
Божа ініціативна любов смиряє нас. Ми не обирали Його. Він обрав нас.
Коли я зупинилася на «Я люблю Тебе», я відчула невпевненість у своєму спасінні, покладаючись на свою мінливу любов до Нього, а не на Його непохитну любов до мене. Але Боже посвячення надійно закріплює нас як усиновлених дітей (1 Івана 3:1). Бог не тільки проголосив Свою любов до нас, але й довів її тим, що коли ми були ще грішниками, Христос помер за нас (Рим. 5:8). Він повернув додому Своїх бунтівних і далеких блудних синів (Луки 15:11-32).
Бути в Христі означає бути вкоріненим і утвердженим у цій любові (Еф. 3:17). Вона довша, глибша, ширша і вища, ніж ми можемо собі уявити (в. 18). Але пізнати її, навіть якщо вона парадоксально перевершує знання, означає сповнитися мірою всієї повноти Божої (в. 19). Наша впевненість у Божій любові до нас не ґрунтується на філософії, ідеалах чи безпідставних сподіваннях. Його любов була доведена історичною подією на хресті – любов’ю Божою, що стала явною (1 Івана 4:9) – і ніщо не може відлучити від неї Божих обранців (Рим. 8:38-39).
Непереборна відповідь
Додавання цього слова з трьох літер нагадує мені, що любити Бога у відповідь – це єдина раціональна відповідь на приголомшливу любов, яку я вже отримала.
Коли очі нашого серця просвітлені Божою непохитною любов’ю, ми бачимо, що не любити Його у відповідь було б не менш кричущим, ніж відмовити єдиному справжньому коханню нашого життя у весільній пропозиції. Це повинно бути так само боляче, як бачити, як улюблена дитина зневажає справжню, вірну, турботливу любов добрих батьків.
Це робить непереборною кожну біблійну заповідь любити Господа Бога нашого – нашого Творця, Підтримку, Відкупителя, Подателя і Спасителя, який Сам є любов’ю (1 Ів. 4:8). Відмовлятися від цієї любові і не відповідати на неї – це те саме, що відмовлятися від нашого найвищого блага і найглибшої радості, на шкоду нашому власному жорстоковийному серцю.
Покликані любити інших
Нагадування про це слово з трьох літер має потужний вплив не лише на наше власне життя, але й на життя тих, хто нас оточує.
Наша Добра Новина, Євангелія, починається з проголошення того, що Бог так полюбив світ (Івана 3:16). Саме доброта Його любові приводить нас до покаяння (Рим. 2:4), і це найкраще, що ми можемо зробити – поділитися Його любов’ю з іншими – любити як тих, хто народився від Бога, хто знає Бога, і чиє життя демонструє, що любов від Бога (1 Івана 4:7).
Оскільки Бог так полюбив нас, ми повинні любити один одного (1 Івана 4:11; Мт. 22:36-40; Рим. 13:8; Гал. 5:14) в надії, що вони теж покаються і житимуть, щоб відповісти взаємністю на Його любов до них.
Його любов завжди йшла за нами
Від початку часів Бог виявляв Свою любов до нас через усякий добрий і досконалий дар (Якова 1:17).
Ми відчуваємо Його любов у тому, що незалежно від наших власних зусиль, наші серця все ще б’ються, наша кров все ще тече, а наш світ все ще обертається навколо своєї осі під ідеальним кутом і на ідеальній відстані від Сонця.
Ми відчуваємо Божу любов у тому, що наші серця все ще б’ються, наша кров все ще тече, а наш світ все ще обертається навколо своєї осі під ідеальним кутом і на ідеальній відстані від Сонця.
Ми відчуваємо її в тому, як Він відкриває нам Свою вічну силу і божественну природу, щоб ми могли пізнати Його (Рим. 1:20), у просторах галактик, що звіщають про Його промисел (Пс. 18:1), у величі високих гір і океанського дна, у мільярдах унікальних відбитків пальців, що засвідчують нашу автентичність як оригінального дизайну.
Ми відчуваємо це через любовні стосунки: сповнену благодаті вірність подружжя, жертовну турботу батьків, довірливі обійми дитини, співчутливе товариство друга, повчальне свідчення братів і сестер у Христі, які підштовхують нас продовжувати забіг (Євр. 10:24-25).
Найбільше ми відчуваємо це в живих, дихаючих, діяльних словах Бога, який завжди йшов за нами (2 Тим. 3:16; Євр. 4:12): ходив садом, палав у кущі, говорив уві сні, вів вогнем, воскрешав визволителів, жив у скинії, воював зі Своїм народом, приймав плоть, засновував Свою церкву і готував місце, щоб вічно перебувати з нами.
Ось чому мені більше не здається правильним говорити моєму Небесному Батькові: «Я люблю Тебе». Принаймні, зупинятися на цьому – неправильно. Тепер я кажу: «Я теж Тебе люблю». І це змушує мене любити Його ще більше.